24 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Полтавцевої Г.А.,
суддів Корнієнко Т.Ю., Новова С.О.,
за участю прокурорів Циби Р.Я., Сорочка О.О., Вітка В.А.,
захисника ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 23 серпня 2013 року,
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 серпня 2013 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України, направлено прокурору Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України для проведення додаткового розслідування.
Як зазначено у постанові, органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується у перевищенні військовою службовою особою своїх повноважень із застосуванням насильства щодо підлеглих солдат ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за наступних обставин.
Справа №11/796/1849/13
№ апеляційного провадження:
Головуючий у суді першої інстанції: Бурлака О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Полтавцева Г.А.
Так, 13 жовтня 2011 року Солонянським РВК Дніпропетровської області Кузьмінов B.C. був призваний на строкову військову службу, яку з того ж часу проходив у військовій частині А0139, що дислокується у м. Києві, проспект Перемоги 55/2 на посаді командира 1-го відділення взводу спеціального призначення 3-ої роти охорони 1-го батальйону охорони у військовому званні «молодший сержант».
У цій же військовій частині, разом з молодшим сержантом ОСОБА_2 у 2-му відділення 3-го взводу охорони 1-ї роти охорони 1-го батальйону охорони проходили строкову військову службу на посадах старших стрільців солдати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на посаді навідника солдат ОСОБА_8
Під час перебування на посаді командира 2-го відділення 3-го взводу охорони 1-ї роти охорони 1-го батальйону охорони військової частини А0139 молодший сержант ОСОБА_2, відповідно до ст.ст. 32, 125-126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України за своїм військовим званням та посадою є начальником для військовослужбовців строкової служби 2-го відділення 3-го взводу охорони 1-ї роти охорони 1-го батальйону охорони військової частини А013 9, а саме - солдатів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а тому повинен дотримуватися вимог ст.ст. 11, 32 49-50, 58-59, 125-126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які зобов'язують його постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, поважати гідність інших людей, подавати приклад зразкового виконання військового обов'язку, з пошаною ставитися до підлеглих, дбати про виховання і згуртування військового колективу, дотримуватись зазначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до підлеглих, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності, постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі і гідності, забезпечувати соціальну та правову захищеність, проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, тобто виконує організаційно-розпорядчі обов'язки та являється військовою службовою особою.
Однак під час проходження строкової військової служби у військовій частині А0139 молодший сержант ОСОБА_2 став на шлях застосування насильства до підлеглих та 05 травня 2012 року застосовував фізичне насильство до підлеглих солдатів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8, що виразилось у спричиненні їм побоїв, фізичного болю та приниження їхньої честі та гідності.
Так, 5 травня 2012 року, близько 23 год., в спальному приміщенні 1-ї роти охорони 1-го батальйону військової частини А0139, молодший сержант ОСОБА_2, порушуючи вищезазначені вимоги Статутів ЗС України, підтримуючи негативні традиції, які склалися у Збройних Силах України, з метою продемонструвати свою владу над підлеглим, принизити його честь та гідність, застосував до нього фізичне насильство - наніс солдату ОСОБА_5, три сильні удари кулаком правої руки по схрещеним на чолі долоням, чим заподіяв останньому побої. Після цього, ОСОБА_2 наказав ОСОБА_5 покласти під кожний погон останнього по п'ятдесят гривень та, зірвавши з ОСОБА_5 погони, привласнив собі грошові кошти у сумі сто гривень, які лежали під ними.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи з тих же мотивів та спонукань, 5 травня 2012 року, близько 23 год. 00 хв., в спальному приміщенні 1-ї роти охорони 1-го батальйону військової частини А0139, ОСОБА_2 застосував фізичне насильство до підлеглого солдата ОСОБА_8, а саме - наніс три сильні удари кулаком правої руки по схрещеним на чолі долоням, чим заподіяв останньому побої. Після цього, ОСОБА_2 наказав покласти під кожний погон останнього по п'ятдесят гривень та, зірвавши з ОСОБА_8 погони, привласнив собі грошові кошти у сумі сто гривень, які лежали під ними.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи з тих же мотивів та спонукань, 5 травня 2012 року, близько 23 год. 00 хв., в спальному приміщенні 1-ї роти охорони 1-го батальйону військової частини А0139, ОСОБА_2 застосував фізичне насильство до підлеглого солдата ОСОБА_6, а саме - наніс три сильні удари кулаком правої руки по схрещеним на чолі долоням, чим заподіяв останньому побої. Після цього, ОСОБА_2 наказав покласти під кожний погон останнього по п'ятдесят гривень, але у нього було лише п'ятдесят, тому інші п'ятдесят йому наказав віддати пізніше та, зірвавши з ОСОБА_6 погони, привласнив собі грошові кошти у сумі п'ятдесят гривень, які лежали під ними.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи з тих же мотивів та спонукань, 05 травня 2012 року, близько 23 год. 00 хв., в спальному приміщенні 1-ї роти охорони 1-го батальйону військової частини А0139, ОСОБА_2 застосував фізичне насильство до підлеглого солдата ОСОБА_7 а саме - наніс три сильні удари кулаком правої руки по схрещеним на чолі долоням, чим заподіяв останньому побої. Після цього, ОСОБА_2, наказав покласти під кожний погон останнього по п'ятдесят гривень та, зірвавши з ОСОБА_7 погони, привласнив собі грошові кошти у сумі сто гривень, які лежали під ними.
Такі дії ОСОБА_2 державним обвинувачем кваліфіковані за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України.
Повертаючи справу прокурору Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України на додаткове розслідування, суд першої інстанції послався на неповноту та неправильність досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні і полягає в тому, що, незважаючи на вжиті судом заходи, про які зазначено в постанові суду, в судове засідання не з'явились потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_14 та свідки ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19, без допиту яких суд не може постановити по справі законне й обґрунтоване рішення.
Крім цього, в постанові зазначається на необхідність перевірки заяв потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_14, відповідно до яких останні відмовляються від свої показань, даних на досудовому слідстві, зазначаючи, що вони були надані під тиском прокуратури та просять звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності.
Не погоджуючись з постановою суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій просить вказану постанову суду скасувати, а кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України, повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування поданої апеляції прокурор посилається на те, що зазначена постанова є незаконною і необґрунтованою та підлягає скасуванню, оскільки відповідно до ст. 281 КПК України 1960 року зі стадії судового розгляду допускається повернення справи на додаткове розслідування лише тоді, коли неповнота або неправильність досудового слідства не може бути усунута в судовому засіданні.
Наведені судом обставини, які необхідно з'ясувати під час додаткового розслідування, як вважає прокурор, можливо усунути в ході судового слідства, у тому числі шляхом надання в порядку ст. 315-1 КПК України 1960 року судового доручення органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії.
Також суд не позбавлений можливості викликати та допитати свідків, які були допитані під час досудового слідства та з урахуванням встановлених даних дати оцінку доказам, розглянутим в судовому засіданні.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурорів, які підтримали апеляцію, захисника обвинуваченого, який заперечував проти її задоволення, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 281 КПК України 1960 року, повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження, всупереч вимогам статей 22 і 64 КПК, не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (не були допитані певні особи; не витребувані й не досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування таких обставин; не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого; тощо). Неправильним досудове слідство визнається у разі, коли органами досудового слідства при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута в суді.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, підставою для повернення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду слугувало лише те, що в судове засідання не з'являлися потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 ОСОБА_14 та свідки ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 ОСОБА_19, на показаннях яких ґрунтувалось обвинувачення підсудного.
У зв'язку з цим, а також враховуючи те, що станом на 23 серпня 2013 року не була виконана постанова суду про привід зазначених потерпілих, свідків, а також не отримані відповіді на заходи реагування, суд першої інстанції прийняв рішення про направлення справи на додаткове розслідування. Однак з таким рішенням колегія суддів погодитись не може, оскільки воно не ґрунтується на вимогах закону, яким повинен був керуватися суд першої інстанції при прийнятті такого рішення.
Зокрема, неявка в судове засідання потерпілих та свідків не може свідчити про неповноту або неправильність досудового слідства. Крім того, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі прокурора, суд мав змогу усунути виявлені недоліки під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту свідків і потерпілих та самостійно усунути протиріччя між їх показаннями.
Тобто, з урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції має змогу самостійно вжити заходів для виклику й допиту в судовому засіданні потерпілих та свідків, користуючись своїми процесуальними правами, в тому числі шляхом примусового приводу в судове засідання певних осіб через органи внутрішніх справ, а також давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК України 1960 року.
Доводи апеляції прокурора про те, що зміна показань потерпілими не може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування є слушними, оскільки цим показанням необхідно давати оцінку при ухваленні судового рішення по справі, а посилання потерпілих на тиск зі сторони прокуратури підлягає перевірці в процесі розгляду справи.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав законних підстав для повернення справи на додаткове розслідування через неявку в судове засідання вказаних в постанові суду потерпілих та свідків, оскільки цей факт не може свідчити про неповноту або неправильність досудового слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні.
За таких обставин постанова суду підлягає скасуванню, а дана справа - поверненню до Солом'янського районного суду м. Києва на новий судовий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 та 377 КПК України 1960 року та п. 11 Перехідних положень КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 23 серпня 2013 року про повернення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424, КК України, прокурору Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України на додаткове розслідування СКАСУВАТИ, а справу повернути до того ж суду на новий судовий розгляд.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 у виді підписки про невиїзд - залишити без змін.
Судді:
Полтавцева Г.А. Корнієнко Т.Ю. НововС.О.