Апеляційний суд міста Києва
Справа №22-10984 Головуючий у 1-й інстанції Мальченко О.В.
Доповідач Волошина В.М.
22 жовтня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.
при секретарі Круглик В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, про розірвання договору довічного утримання, зобов'язання зняти квартиру з реєстрації.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
18 лютого 2013 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачів про розірвання договору довічного утримання, який був укладений між позивачем та гр. ОСОБА_5 02.04.2010 р. та зобов'язання зняти з реєстрації право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану на ім'я ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Свої позовні вимоги мотивувала тим , що відповідачі по справі є спадкоємцями померлої ОСОБА_5 , які не мають можливості виконувати свої зобов'язання , що передбачені умовами договору довічного утримання . Останні не надають позивачу матеріальної допомоги , не забезпечують її харчуванням , одягом , ліками , не сплачують комунальні послуги за квартиру , не цікавляться її здоров'ям та не звертають уваги на її потреби . З урахуванням уточнених позовних вимог представник позивачки просив розірвати договір довічного утримання, який був укладений між позивачем та гр. ОСОБА_5 02.04.2010 р., посилаючись на невиконання умов договору ОСОБА_5
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 червня 2013 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання від 02.04.2010 р. та зобов'язання зняти квартиру з реєстрації відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 - представник ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, просив його скасувати, як незаконне та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому зазначав, що позивачка умови договору довічного утримання виконала та передала ОСОБА_5 квартиру, а ОСОБА_5 повинна була виконувати зі своєї сторони умови зазначеного договору. Так, перші місяці вона справно платила кошти, а в подальшому декілька років договір не виконується. На думку представника позивачки, отримання коштів за договором повинно було оформлятися чи актом чи розпискою, а такі докази відсутні. Тобто, відповідачі повинні були надати суду письмові докази щодо виконання договору довічного утримання. А такі докази відсутні, а відтак можна зробити висновок, що гроші за договором не передавались. Окрім того, на момент розгляду справи в суді відповідачі не були власниками спадкового майна, а оскільки договір не виконувався, то вони і не можуть бути спадкоємцями цього майна.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачка їх не довела у розумінні ст. 60 ЦПК України.
З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та норм матеріального права.
Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечити відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 02.04.2010 р. між позивачем ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_5 був укладений нотаріально посвідчений Договір довічного утримання за умовами якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_5 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 в свою чергу зобов'язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_2 надаючи їй комплекс послуг згідно щомісячних замовлень та зберігаючи за ОСОБА_2 право пожиттєвого безкоштовного проживання у вищезазначеній квартирі .
Вартість матеріального забезпечення згідно п. 5 вищезазначеного договору, у тому числі, харчування , одягу , взуття , медикаментів , догляду необхідної допомоги , комунальних послуг сторони визначили у розмірі 1 000 грн. на місяць (а.с. 9-10 ).
Частиною І ст. 757 ЦК України визначено, що обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців , до яких перейшло право власності на майно , що було передане відчужувачем.
Положенням ч.2 ст. 1220 ЦК України визначено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошена померлою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 04.12.2012 р. вбачається , ще ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 р.
Позов до суду позивачка пред'явила до відповідачів - дітей нині покійної ОСОБА_5 (набувач спірного житла) 18.02.2013 р., тобто через 2-а місяці після її смерті, визначаючи їх спадкоємцями та належними відповідачами. Тоді як законодавчо визначено, що строк прийняття спадщини визначається у шість місяців ( ч.1 ст. 1270 ЦК України). На час розгляду справи в суді документ про прийняття спадщини відповідачами був відсутній ( право власності на спірну квартиру, як і документ про відмову від спадщини) , але законом вони віднесені до спадкоємців першої черги про що подали відповідні заяви до нотаріальної контори.
В судовому засіданні представник відповідачів не оспорював ту обставину , що відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями набувача за договором довічного утримання і догляду від 02.04.2010 р.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За правилами ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
А тому, припущення позивача щодо відсутності можливості та бажання у відповідачів виконувати обов'язки за умовами Договору довічного утримання ( догляду) не грунтується на будь-яких доказах та спростовується наданими в судовому засіданні представником відповідачів копіями квитанцій до електронних переказів на ім'я позивача від 07.02.2013 р. та 02.03.2013 р.(а.с.17), які вона не забажала отримувати та повернула і як пояснила в апеляційній інстанції, що 1000 грн. це не гроші на сьогоднішній день. Доказів того, що нині покійна ОСОБА_5 при житті не виконувала умови договору, позивачка не надала. Окрім того, висновок суду про те, що на час звернення позивачки до суду зобов'язання набувача за договором довічного утримання ОСОБА_5 перейшли до спадкоємців останньої , а тому зазначений договір не може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов"язків незалежно від його вини, є правильним.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.
Таким чином судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цієї справи.
Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
.