23 жовтня 2013 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,
Онопенка В.В.,Патрюка М.В.,Сеніна Ю.Л.,-
розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_8 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним,
У червні 2011 року ОСОБА_9 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 27 жовтня 2008 року від імені її матері - ОСОБА_10, яка на той час не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними; крім того, позивачка просила суд скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на вищезазначену квартиру.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 грудня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 березня
2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 27 жовтня 2008 року та зареєстрований у реєстрі за № 4891, і виключено з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності ОСОБА_8 на спірну квартиру.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року ОСОБА_8 відмовлено
у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року й ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини першої статті 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_8 додала до заяви ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2012 року, від 20 лютого, від 17 червня та від 17 липня 2013 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 9 вересня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_8 та її представника, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Судами встановлено, що 27 жовтня 2008 року ОСОБА_10 і
ОСОБА_8 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 померла. За життя вона страждала стійким хронічним психічним розладом, що виник унаслідок пухлини головного мозку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що наявні в матеріалах справи докази, у тому числі акт амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи, дають підстави для висновку, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_10 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2013 року
справа № 6-21169св13) та від 20 лютого 2013 року (справа № 6-40958св12) суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів, виходив із того, що позивачами не доведено абсолютної неспроможності осіб при укладенні правочинів усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2012 року та від 17 липня 2013 року, на які також посилається заявниця, було скасовано рішення судів першої інстанції, а справи передано на новий розгляд із підстав неповного з'ясування судом обставин справи.
Таким чином, зміст доданих до заяви ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
У задоволенні заяви ОСОБА_8 відмовити.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді : Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко
М.В. Патрюк
Ю.Л. Сенін