3 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 (далі - ФОП) про скасування вимоги про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування,
У березні 2011 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом до ФОП про скасування вимог від 9 листопада 2010 року № Ф-128 та 4 лютого 2011 року № Ф-460 про стягнення недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 2228 грн 40 коп., мотивуючи свої вимоги тим, що на порушення законів України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» відповідач своєчасно не сплатив страхові внески до ПФУ, у зв'язку з чим має прострочену заборгованість.
Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 28 квітня 2011 року позовні вимоги задовольнив: постановив стягнути з ФОП на користь управління ПФУ недоїмку зі сплати страхових внесків у сумі 1591 грн 20 коп.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 вересня 2011 року скасував зазначену постанову Херсонського окружного адміністративного суду, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 липня 2013 року постанову апеляційного адміністративного суду залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з чим погодився і суд касаційної інстанції, послався на те, що «відповідно до частини третьої статті 106 Закону № 1058-IV (чинної на час виникнення спірних відносин) органи ПФУ у питанні щодо стягнення недоїмки мають альтернативне право або направити вимогу про її сплату до відповідного підрозділу державної виконавчої служби (далі - ДВС), або звернутися до суду. У справі, що розглядається, управління ПФУ направило вимоги про примусове виконання до органу ДВС, а тому реалізувало одну із двох альтернативних можливостей стягнення недоїмки».
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, управління ПФУ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частини третьої статті 106 Закону № 1058-IV у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви управління ПФУ додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2013 року (справа № К/9991/72602/11), яка, на думку управління ПФУ, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом наведеної норми права. У цій справі касаційний суд, посилаючись на частину третю статті 106 Закону № 1058-IV, зазначив, що вказані положення не містять обмеження права органів ПФУ на звернення до суду у випадку подання вимоги про сплату недоїмки до відповідного підрозділу ДВС.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні частини третьої статті 106 Закону № 1058-IV, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до статті 17 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює уповноважений Президентом України центральний орган виконавчої влади.
Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 (чинного на час виникнення спірних відносин) ПФУ є центральним органом виконавчої влади.
Частинами другою та третьою статті 106 Закону № 1058-IV (чинними на час виникнення спірних відносин) передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи ПФУ за формою і у строки, визначені правлінням ПФУ, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами ПФУ в порядку, встановленому правлінням ПФУ, а в разі неузгодження вимоги із органами ПФУ має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Про оскарження вимоги територіального органу ПФУ про сплату недоїмки до виконавчої дирекції ПФУ або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган ПФУ протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції ПФУ чи суду.
Узгодження вимоги територіального органу ПФУ про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом ПФУ протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом ПФУ цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.
У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу ПФУ про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом із застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом ПФУ, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган ПФУ звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу ДВС. У зазначених випадках орган ПФУ також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу ПФУ з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
Аналіз наведеної норми права дає підстави дійти висновку, що вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню ДВС.
Таке рішення може бути оскаржено в суді, якщо особа, яка звертається до суду, вважає, що її права, свободи або інтереси порушено.
Суб'єкт владних повноважень позбавлений можливості звертатися до адміністративного суду із заявами, в яких ставиться вимога про підтвердження власного рішення, яке ухвалено в межах наданих йому законом повноважень.
Мовне тлумачення частини третьої статті 106 Закону № 1058-IV дає підстави вважати, що орган ПФУ має право звернутися до суду із позовом про стягнення недоїмки у випадках, коли він не має достатніх даних для ухвалення власного рішення з цього питання.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого правового висновку: вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню ДВС, і при її наявності повторне звернення до суду про її стягнення не допускається, оскільки є рішення з цього ж питання суб'єкта владних повноважень, ухвалене в межах повноважень, наданих йому законом.
Як убачається з матеріалів справи, позивач направив вимоги від 9 листопада 2010 року № Ф-128 та 4 лютого 2011 року № Ф-460 про сплату недоїмки на примусове виконання до органу ДВС. Постановою державного виконавця відділу ДВС Білозерського районного управління юстиції від 3 грудня 2010 року відкрито виконавче провадження щодо примусового стягнення цих сум, а отже, управління ПФУ використало одну із двох наданих йому можливостей.
Враховуючи викладене, а також те, що суд касаційної інстанції у цій справі правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, заява управління ПФУ не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: М.Б. ГусакП.В. Панталієнко
О.А. КороткихО.Б. Прокопенко
О.В. Кривенда О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов