8 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах малозабезпечених громадян: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,
ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 (далі - прокурор в інтересах малозабезпечених громадян) до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (далі - РДА), треті особи: Овідіопольська селищна рада Овідіопольского району Одеської області (далі - Селищна рада), відділ Державного комітету по земельних ресурсах в Овідіопольському районі Одеської області, ОСОБА_25, ОСОБА_26,
ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40,
ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48,
ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, про скасування розпорядження,
У вересні 2010 року прокурор в інтересах малозабезпечених громадян звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати розпорядження РДА від 6 листопада 2009 року № 1284 «Про безоплатну передачу у власність громадянам України ОСОБА_32 та іншим (всього 12 осіб) земельних ділянок на масиві НОМЕР_1 на території Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)» (далі - розпорядження РДА № 1284).
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне розпорядження було прийняте з порушенням вимог статей 116, 149, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК) та прав позивачів, оскільки рішенням Селищної ради від 4 грудня 2001 року № 602 «Про надання земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства» (далі - рішення Селищної ради № 602) земельні ділянки були виділені позивачам для постійного землекористування, а тому розпорядження РДА № 1284 про виділення земельних ділянок іншим особам є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що ним порушуються охоронювані законом права ОСОБА_10 та інших малозабезпечених громадян на оформлення ними права власності та отримання державних актів на земельні ділянки.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 18 жовтня 2011 року позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 травня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 березня 2013 року постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2012 року скасував, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року залишив у силі.
Суди встановили, що 4 грудня 2001 року Селищна рада прийняла рішення № 602, відповідно до якого 78 громадянам, які зайняті у соціальній сфері, відповідно до списку (в тому числі ОСОБА_25, ОСОБА_36, ОСОБА_26, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34,
ОСОБА_35 та ОСОБА_27) були надані у постійне користування земельні ділянки площею 0,10 га кожному для ведення особистого підсобного господарства із земель запасу на масиві НОМЕР_1 на загальній площі 88 га на території Селищної ради.
Зазначене рішення було прийняте на підставі Указу Президента України від
12 квітня 2000 року № 584/2000 «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи».
1 січня 2002 року набрав чинності новий ЗК пунктом першим розділу X «Перехідні положення» якого передбачено, що рішення про надання у користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення його у дію підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
Після набранням чинності з 1 січня 2002 року ЗК частина працівників соціальної сфери у кількості 53 особи, яким рішенням Селищної ради № 602 були виділені вказані земельні ділянки у постійне користування, звернулися до РДА з клопотанням про передачу цих ділянок у власність, оскільки відповідно до ЗК вирішення цього питання віднесене саме до компетенції районної державної адміністрації, а зміст цього Кодексу не передбачав права постійного користування громадянами землею.
Розпорядженням РДА від 15 липня 2008 року № 958 вказаним особам (всього 53 особи) був наданий дозвіл на розробку містобудівного обґрунтування розміщення індивідуального садівництва на земельній ділянці орієнтовною площею 5,139 га на масиві НОМЕР_1 на території Селищної ради, яка є частиною земельної ділянки, виділеної рішенням Селищної ради № 602. Після розроблення містобудівного обґрунтування, яке було узгоджене з відділом містобудування та архітектури РДА, ОСОБА_10 та інші (всього 53 особи) 11 серпня 2009 року звернулися до РДА з клопотанням про його затвердження.
Вказане клопотання було залишене відповідачем без вирішення, містобудівне обґрунтування затверджене не було, а розпорядженням РДА № 1284 громадянам ОСОБА_32 та іншим (всього 12 осіб) було безоплатно передано у власність земельні ділянки загальною площею 5,1334 га із земель сільськогосподарського призначення, що входять до площі земельної ділянки, виділеної рішенням Селищної ради № 602, яку відповідно до вказаного містобудівного обґрунтування передбачалося передати у власність ОСОБА_10 та іншим (всього 53 особи) згідно з розпорядженням РДА від
15 липня 2008 року № 958.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_35, ОСОБА_28 та ОСОБА_58 (представник третіх осіб: ОСОБА_25, ОСОБА_34, ОСОБА_32, ОСОБА_29, ОСОБА_26, ОСОБА_30, ОСОБА_33, ОСОБА_36) звернулись із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 12, 22, 125 ЗК у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 вересня 2010 року, яка, на думку заявників, підтверджує неоднакове правозастосування.
Перевіривши наведені заявниками доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з огляду на таке.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви копії судового рішення по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин справи, на рішення в якій посилаються заявники, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 березня 2013 року.
Так, у справі, яка розглядається, касаційний суд, скасовуючи постанову апеляційного суду й залишаючи в силі постанову окружного суду, дійшов висновку про неправомірність розпорядження відповідача, оскільки суди встановили, що позивачі з урахуванням змін законодавства проходили відповідні процедури для отримання земельних ділянок, наданих до 1 січня 2002 року їм у користування, рішення Селищної ради № 602 не скасоване, земельна ділянка у них не вилучалася.
Натомість у справі, ухвалу в якій на підтвердження неоднакового правозастосування надали заявники, касаційний суд виходив із того, що позивач не виконав рішення виконавчого комітету міської ради про відведення йому земельної ділянки. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 10 квітня 1992 року № 411 позивачу було відведено земельну ділянку для будівництва житлового будинку та зобов'язано останнього отримати в управлінні архітектури та містобудування державний акт на право власності на земельну ділянку, замовити проектну документацію на будівництво, узгодити її в установленому порядку і завершити будівництво у другому кварталі 1995 року. Проте позивач жодної вимоги рішення ради не виконав, право власності або право користування не оформив, а тому Сімферопольська міська рада своїм рішенням від 9 листопада
2006 року № 117 скасувала вказане рішення виконавчого комітету.
Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
У задоволенні заяви ОСОБА_35, ОСОБА_28 та ОСОБА_58 (представника третіх осіб: ОСОБА_25, ОСОБА_34, ОСОБА_32, ОСОБА_29, ОСОБА_26, ОСОБА_30, ОСОБА_33, ОСОБА_36) відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді:М.Б. ГусакО.А. Коротких
О.В. КривендаП.В. Панталієнко
В.Л. Маринченко О.О. ТерлецькийО.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов