Копія
Ухвала
Іменем України
Справа № 801/6988/13-а
14.10.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Воробйової С.О.,
суддів Кобаля М.І. ,
Курапової З.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міського виробничого управління житлово-комунального господарства на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 05.08.2013 року у справі №801/6988/13-а
за позовом Міського виробничого управління житлово-комунального господарства (м-н ім. Васильєва, 2, м. Армянськ, Автономна Республіка Крим, 96012)
до Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим (вул. Шкільна, 55-а, м. Армянськ, Автономна Республіка Крим, 96012)
про визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування рішення,
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.08.2013 року у задоволенні адміністративного позову Міського виробничого управління житлово-комунального господарства до Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим про визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування рішення відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись із вищевказаною постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.08.2013 року по справі №801/6988/13-а та задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання 14.10.2013 року представники сторін не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.
Судова колегія, розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи, Міське виробниче управління житлово-комунального господарства звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим про визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим щодо видання рішення від 25.04.2013 року №744 про застосування до Міського виробничого управління житлово-комунального господарства м. Армянська штрафу у розмірі 8309,14 грн. та нарахування пені у розмірі 1746,22 грн. за період з 20.03.2013 року по 22.04.2013 року; визнання незаконним та скасувати рішення №744 Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим від 25.04.2013 року про застосування до Міського виробничого управління житлово-комунального господарства м. Армянська штрафу у розмірі 8309,14 грн. та нарахування пені у розмірі 1746,22 грн. за період з 20.03.2013 року по 22.04.2013 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване рішення відповідача прийнято з порушенням вимог діючого законодавства України, у зв'язку з чим, на думку позивача, дії відповідача щодо прийняття оскаржуваного рішення є протиправними, а рішення - незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку закріплені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці, а саме підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому - числі, філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно пунктів 1, 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому, згідно з частиною одинадцятою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктом 2 частини одинадцятої статті 25 цього Закону встановлено, що територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Відповідно до частин десятої, тринадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим №744 від 25.04.2013 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до Міського виробничого управління житлово-комунального господарства відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за березень 2013 року застосовано штраф у розмірі 8309,14 грн. та нараховано пеню у розмірі 1746,22 грн. (а.с.8).
Зазначене рішення було залишено без змін рішенням Пенсійного фонду України №16015/09-10 від 21.06.2013 року за результатами розгляду скарги Міського виробничого управління житлово-комунального господарства м. Армянська (а.с.6).
Ухвалою Господарського суду АР Крим по справі №2-11/16989 від 26.11.2004 року за заявою кредитора Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим до боржника Міського виробничого управління житлово-комунального господарства про порушення справи про банкрутство судом введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Також, матеріали справи містять відомості про те, що ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.01.2013 року у справі №5002-17/9739-2006 продовжено процедуру санації Міського виробничого управління житлово-комунального господарства м. Армянська строком по 10.07.2013 року (а.с.7).
Частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №2343-XII від 14.05.1992 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів.
Згідно частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання і є похідними від нього.
Отже, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.06.2011 року у справі №21-113а11.
Матеріали справи свідчать про те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після порушення справи про банкрутство, тому дія мораторію на виконання цих зобов'язань не розповсюджується.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх порушення судом першої інстанції є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міського виробничого управління житлово-комунального господарства на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.08.2013 року у справі №801/6988/13-а - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.08.2013 року у справі №801/6988/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис С.О. Воробйова
Судді підпис М.І. Кобаль
підпис З.І.Курапова
З оригіналом згідно
Суддя С.О. Воробйова