23 жовтня 2013 р.Справа № 821/2146/13-а
Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про скасування вимоги про сплату недоїмки,
ОСОБА_2 звернулася з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у місті Херсоні, в якому просила скасувати вимогу про сплату недоїмки від 23.05.2013 року № Ф-630.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем при прийнятті оскаржуваної вимоги вимог чинного законодавства. Так, на думку позивача, в оскаржуваному рішенні відсутні дані, на підставі чого здійснений розрахунок, а відомості щодо місця проживання не відповідають дійсності. У супровідному листі до оскаржуваної вимоги зазначено, що сума мінімального єдиного внеску за 2012 рік складає 4572,42 грн., а за І квартал 2013 року - 1194,03 грн. Проте, відповідач вже складав вимогу про сплату недоїмки від 17.04.2013 року № Ф-630 на суму 4572,42 грн.
Позивач вказувала на те, що є пенсіонером за віком, добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного страхування не приймала, тоді як УПФУ фактично примусово включило її до членів некомерційної самоврядної організації. Статус приватного підприємця не є підставою для сплати членських (страхових) внесків, так як такі внески сплачуються на конкретну особу - члена цієї організації.
У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, вказавши на те, що сума 4 572,42 грн. включена у дві різні вимоги, які відповідач має право направити для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби, у зв'язку з чим буде двічі стягнуто одну й ту ж суму недоїмки.
Представник відповідача заперечував проти позовних вимог. Вказував на те, що вимога про сплату недоїмки від 23.05.2013 року № Ф-630 є правомірною, оскільки у позивача станом на 22.05.2013 року виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску, яка складається з недоїмки за 2012 рік у сумі 4572,42 грн., та за І квартал 2013 року - 1194,03 грн. Просив відмовити в задоволенні позову.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням позивачем подано апеляційну скаргу на постанову від 12.06.2013 року ОСОБА_2 просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що згідно витягу з ЄДРПОУ від 30.05.2013 року ОСОБА_2 22.05.2003 року зареєстрована фізичною особою-підприємцем, перебуває в стані припинення підприємницької діяльності, власне рішення. 25.05.2013 року позивачка отримала винесену управлінням Пенсійного фонду України в місті Херсоні вимогу про сплату недоїмки від 23.05.2013 року № Ф-630, згідно з якою станом на 22.05.2013 року її заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 5 766, 45 грн. ОСОБА_2 вважає, що зазначена вимога від 23.05.2013 року підлягає скасуванню.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ст.58 Закону № 1058 Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади. Крім того, Законом № 2464 на Пенсійний фонд покладено здійснення функцій щодо обліку платників єдиного внеску та збору єдиного внеску.
Аналізуючи п.12 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що перетворення Пенсійного фонду у самоврядну неприбуткову організацію, набуття статусу юридичної особи та затвердження його статуту, повинно здійснюватись протягом п'яти років із дня набрання чинності Закону № 1058. При цьому, відповідно до вимог абз.3 п.12 Прикінцевих положень Закону № 1058 у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.
Абзацом 6 пункту 1 Прикінцевих положень Закону № 1058 встановлено перелік правових норм, що стосуються діяльності Пенсійного фонду саме як самоврядної організації, та які набирають чинності після перетворення Пенсійного фонду у таку самоврядну організацію. Станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову Пенсійний фонд України не перетворено у самоврядну неприбуткову організацію, така організація не зареєстрована у встановленому законом порядку. Виходячи з цього, на даний момент Пенсійний фонду України має статус органу державної влади та діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, який є чинним. Повноваження Президента України затверджувати таке Положення безпосередньо вказане у Прикінцевих положеннях Закону № 1058.
Відповідно до вимог ст.5 Закону № 2464 облік платників єдиного внеску ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зокрема, існує Порядок взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 року № 21-6 (далі - Порядок). Згідно із пп.2.2 п.2 Порядку взяття на облік фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску здійснюється органами Пенсійного фонду за місцем проживання особи на підставі відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами Пенсійного фонду.
Згідно до вимог ст.1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи), загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі-роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Одними із принципів загальнообов'язкового державного страхування згідно із ст.5 Основ є принцип обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що твердження позивача про відсутність у Пенсійного фонду та відповідача як його структурного підрозділу належної правосуб'єктності є помилковим. На даний час останній має статус органу державної виконавчої влади.
Стосовно того, що членство позивача не оформлене належним чином, то правова позиція суду є наступною: відносини, що регулюються нормами правового інституту членства у організації, передбачають перш за все їх добровільний характер. Разом з тим, відповідно до положень Основ, Законів № 1058 та № 2464 одним з принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування є його обов'язковість. Таким чином, в даному випадку відносини між ФОП та УПФУ мають не добровільний членський характер, а імперативний, який полягає у обов'язковому взятті платників єдиного внеску на облік територіальними управліннями Пенсійного фонду.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платники єдиного внеску визначені вимогами ст.4 Закону № 2464. Зокрема, до них відносяться фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Тобто, платниками є фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями. Крім цього, згідно положень цієї ж статті платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Виходячи із змісту ч.4 ст.5 Закону № 2464 обов'язки фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску виникають з моменту їх державної реєстрації.
Відповідно до вимог ч.ч.2, 3 ст.4 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці є застрахованими особами щодо себе та страхувальниками осіб, що на них працюють (для платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2, 3, 6-14 частини першої ст.4 Закону № 2464). Крім цього, відповідно до вимог ч.9 ст.9 Закону № 2464 обчислення і сплата єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюються платниками, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, за рахунок сум, на які внесок нарахований.
Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що до обов'язків фізичних осіб осіб-підприємців, що є роботодавцями, а також для фізичних осіб-підприємців, що не є роботодавцями, входить своєчасне нарахування та сплата нарахованого єдиного внеску до Пенсійного фонду на суми, що виплачуються ними найманим працівникам, а також на суми їх доходів або самостійно визначені ними суми (для фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування), які є базою для нарахування єдиного внеску відповідно до зазначеного Закону.
Згідно до вимог п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. При цьому, вимогами ч.8 ст.9 Закону № 2464 встановлено базовий звітний період для фізичних осіб-підприємців календарний рік. Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.
Однак, всупереч положенням вищевказаних норм, позивач вчасно не сплатила у повному обсязі суму єдиного внеску у розмірі 5766,45 грн. Виходячи з цього та на підставі вимог п.6 ст.1 Закону № 2464 несплачена позивачем вчасно сума єдиного внеску визнається недоїмкою.
Відповідно до вимог ст.25 Закону № 2464 територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У цьому разі, боржник протягом десяти робочих днів з дня її отримання повинен або узгодити суму зобов'язання з органом Пенсійного фонду, або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи до суду, або сплатити борг. У іншому разі, УПФУ надсилає вимогу для стягнення боргу до органу державної виконавчої служби або звертається з позовом про стягнення боргу до суду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку стосовно того, що УПФУ має право надсилати позивачеві вимогу про сплату недоїмки по єдиному внеску, це відповідає покладеній на нього Законом № 2464 функції щодо обліку та збору єдиного внеску.
Твердження ж позивача про безпідставність визначення однієї і тієї ж суми 4572,42 грн. у двох вимогах суд першої інстанції не бере до уваги з наступних підстав.
Пунктом 6.2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 року № 21-5 (далі - Інструкція № 21-5), визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 4.3.6 пункту 4.3, абзацом другим підпункту 4.5.2, підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 та підпунктом 4.6.2 пункту 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до пп. «б» п.6.3 Інструкції № 21-5 органи Пенсійного фонду надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. У випадках, передбачених підпунктами «б» та/або «в» цього пункту, вимога надсилається: платникам, зазначеним у підпунктах 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'яти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 2.1.3 та 2.1.4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Згідно до вимог п.6.4 Інструкції № 21-5 вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, інформації органів державної податкової служби, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Орган Пенсійного фонду України веде реєстр виданих вимог про сплату недоїмки за формою згідно з додатком 6.
При формуванні вимоги їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1-а частина - літери «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2-а частина - порядковий номер, 3-я частина - літера «У» (узгоджена вимога).
Вимога формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
У судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що сума недоїмки, яка визначена у вимозі від 23.05.2013 року № Ф-630, у розмірі 5766,45 грн. складається із суми недоїмки у розмірі 4572,42 грн., яка утворилася за 2012 рік, та суми недоїмки у розмірі 1194,03 грн. за І квартал 2013 року.
Як було встановлено, дійсно, УПФУ 17.04.2013 року за № Ф-630 виносилася вимога про сплату недоїмки у розмірі 4572,42 грн., яка була оскаржена ОСОБА_2 у судовому порядку (постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про скасування вимоги).
Так як ОСОБА_2 сума недоїмки за 2012 рік у розмірі 4572,42 грн. не була погашена, а навпаки збільшилася на суму 1194,03 грн. за рахунок несплаченої недоїмки за І квартал, колегія суддів вважає, що відповідач у відповідності з п.6.4 Інструкції № 21-5 правомірно сформував вимогу від 23.05.2013 року № Ф-630 на суму 5766,45 грн. (4572,42 + 1194,03).
Стосовно твердження позивача про те, що вона є пенсіонеркою, а тому не повинна сплачувати єдиний внесок, то в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 зазначила, що на даний час вона лише оформляє пенсію, а тому пенсійного посвідчення не має.
Приписами ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за віком мають жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. З копії паспорту ОСОБА_2 слідує, що вона народилася 18.03.1958 року, 55-річного віку досягла 18.03.2013 року. Між тим, вимога УПФУ про сплату недоїмки на суму 5766,45 грн. складається із сум недоїмки за 2012 рік та І квартал 2013 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, при складанні вимоги про сплату недоїмки діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому вимога УПФУ про сплату недоїмки від 23.05.2013 року № Ф-630 на суму 5766,45 грн. є законною та не підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.
Головуючий: О.В. Джабурія
Суддя: А.В. Крусян
Суддя: О.І. Шляхтицький