23 жовтня 2013 р.Справа № 815/2246/13-а
Категорія: 10.4.1 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Південної митниці Державної митної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року у справі за позовом Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси до Південної митниці Державної митної служби України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості у розмірі 15 889,12 грн.,
Центр зайнятості Суворовського району міста Одеси (далі - позивач, Центр зайнятості) з адміністративним позовом до Південної митниці Державної митної служби України (далі - відповідач, Південна митниця) про стягнення з відповідача коштів у розмірі 15 889,12 грн. до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку із звільненням ОСОБА_2 з посади інспектора відділу митного оформлення № 3 митного посту «Одеса-порт» Південної митниці 31.10.2011 року остання звернулась до Центру зайнятості та 07.11.2011 року отримала статус безробітного. В подальшому ОСОБА_2 постановою Одеського апеляційного адміністративного суду по справі № 2а/1570/9631/2011 була поновлена на посаді. За період перебування на обліку в Центрі зайнятості як безробітної ОСОБА_2 було виплачено матеріальне забезпечення у розмірі 15 889,12 грн. На підставі ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» Центр зайнятості звернувся до Південної митниці з вимогою відшкодувати суму виплаченого ОСОБА_2 матеріального забезпечення.
Враховуючи, що у добровільному порядку митним органом зазначені кошти не сплачені, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував у повному обсязі з тих підстав, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, так як шкода, завдана органом державної влади відшкодовується державою, а здійснення операцій з коштами державного бюджету покладено на державне казначейство України та його територіальні органи. Тобто, вимога позивача до Південної митниці щодо повернення коштів у сумі 15 889,12 грн., виплачених ОСОБА_2 у якості допомоги по безробіттю, не підлягає задоволенню.
Третя особа ОСОБА_2 проти задоволення адміністративного позову не заперечувала.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з Південної митниці на користь Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси 15 889,12 грн. з перерахуванням коштів до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Південною митницею на зазначену постанову подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Центру зайнятості у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що позивач з 01.08.2008 року по 17.10.2011 року проходила службу в митних органах України. Згідно наказу Південної митниці №432-к від 10.05.2011 року вона переведена на посаду інспектора відділу митного оформлення №3 митного посту «Одеса-порт» Південної митниці. Наказом Державної митної служби №2269-к від 14.10.2011 року «Про припинення перебування на державній службі» за порушення присяги державного службовця відповідно до вимог ст.ст. 17, 30 Закону України «Про державну службу» позивач була звільнена з посади інспектора відділу митного оформлення митного посту «Одеса-порт» Південної митниці.
У зв'язку її із звільненням вона 31.10.2011 року звернулась за сприянням у працевлаштуванні до Центру зайнятості Суворовського району міста Одеси, де була зареєстрована як шукаюча роботу з відкриттям персональної картки. Наказом Центру зайнятості від 07.11.2011 року №НТ111107 їй з 07.11.2011 року був наданий статус безробітного і відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності» розпочата виплата допомоги по безробіттю у розмірі встановленому законодавством.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012 року по справі №1570/9631/2011 було визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України №2269-к від 14.10.2011 року в частині припинення перебування позивачки на державній службі в митних органах України; її було поновлено на посаді інспектора відділу митного оформлення №3 митного посту «Одеса-порт» Південної митниці.
На виконання п.2 наказу Державної митної служби №2574-к від 08.11.2012 року Південною митницею було видано наказ №1496-к від 08.11.2012 року, яким ОСОБА_2 було поновлено на посаді інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Південної митниці з 18.10.2011 року.
Згідно довідки, наданої Центром зайнятості позивачці за період з 07.11.2011 року по 13.11.2012 року було виплачено допомогу по безробіттю в загальному розмірі 15889,12 грн. На підставі ч.4 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в Україні» Позивач звернувся до Південної митниці із повідомленням №11 від 15.11.2012 року, відповідно до якого просив в місячний термін з дня отримання повідомлення повернути Центру зайнятості кошти в сумі 15889,12 грн., які були виплачені ОСОБА_2 як допомога по безробіттю, що не було зроблене митницею. Саме цю суму позивач просив стягнути з митниці у цій справі.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову повністю.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про зайнятість населення» №803-ХІІ від 01.03.1991 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такий вид компенсації при втраті роботи, як виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю. Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно зі ст.2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.
Відповідно до підпункту 2 п.5.5 розділу 5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 307 від 20.11.2000 року, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (з дня поновлення на роботі).
Згідно з абз.3 підпункту 1 п.20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 219 від 14.02.2007 року громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду. При цьому в картці робиться запис про прийняття на роботу, зазначаються дата та номер наказу. Повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до ч.4 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідно до ч.4 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Згідно з п.п. 7, 8, 9 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України № 60/62 від 13.02.2009 року, постановою правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009 року №7-1, рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти. У разі відмови особи повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства. Рішення центру зайнятості щодо повернення коштів може бути оскаржено в центрі зайнятості вищого рівня або в судовому порядку.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що чинним законодавством покладається обов'язок по компенсації Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду на роботодавця, яким в даному випадку виступає Південна митниця.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обов'язок Південної митниці відшкодувати до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття суму матеріального забезпечення, виплаченого безробітній ОСОБА_2, у зв'язку з визнанням незаконним її звільнення з роботи та поновленням на посаді за рішенням суду.
Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги посилання представника Південної митниці на те, що Південна митниця є неналежним Відповідачем по справі з наступних підстав. Відповідно до п.10 ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»роботодавець - це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання.
Згідно з п.11 ст.1 вказаного Закону найманий працівник - це фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, установі, організації або у фізичної особи. Згідно трудової книжки ОСОБА_2 її роботодавцем є Південна митниця, а тому саме Південна митниця зобов'язана сплатити на користь Центру зайнятості Суворовського району міста Одеси суму, витрачену Центром зайнятості на виплату допомоги по безробіттю.
Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України але частково приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі, та змінює постанову суду.
При цьому, судова колегія враховує, що ОСОБА_2 має право отримувати у позивача по справжній справі кошти саме до часу поновлення на роботі, а виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (з дня поновлення на роботі).
Постанова суду про поновлення ОСОБА_2, на роботі датована 29.05.2012 року. Саме до цієї дати отримання ОСОБА_2 виплат від центру є законним, та відповідно, до цієї дати законними є вимоги центру до митниці - як до органу який винний у незаконному звільненні та відповідно у цих виплатах.
Після цієї дати Митниця повинна поновити позивачку на роботі та центр повинен припинити їй виплати коштів. Та не має будь якого значення коли саме було виконане судове рішення про поновлення на роботі. Тому судова колегія, вважає за необхідне постанову суду першої інстанції змінити, та стягнути з відповідача кошти у розмірі проведених центром виплат за період з листопада 2011 по травень 2012 року.
Розрахунок проведений відповідно з останніми відомостями виплат ОСОБА_2 за цей період у сумі:
9980,36 грн. - виплати позивача у цій справі коштів ОСОБА_2 за період з листопада 2011 по травень 2012 року відповідно до довідці Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси (а.с.9)
за винятком 3 147,22 грн. - сума виплат Центру ОСОБА_2 (а.с. 49), яка вже врахована постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012 року (а.с.12),
а всього 6 833,14 грн.
При цьому судова колегія робить наголос на тому, що фактично законними є вимоги центру за означений період у розмірі 9980,36 грн., але не можливо ревізувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012 року, яка набрала чинності та якою вже врахована сума проведених ОСОБА_2 виплат у розмірі 3 147,22 грн.
Щодо іншої частини грошей, виплачених центром ОСОБА_2 протягом іншого періоду, а саме червня - листопада 2011 року, судова колегія вважає, що вони не підлягають стягненню з митниці, так як в цей період митниця вже не повинна знаходитись у стосунках пов'язаних з виплатами середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Позивач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду частково доказав та частково обґрунтував її.
Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Південної митниці Державної митної служби України задовольнити частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року змінити.
Адміністративний позов Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси №815/2246/13-а частково задовольнити.
Стягнути з Південної митниці на користь Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси 6 833,14 грн. з перерахуванням коштів до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
В решті позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.
Головуючий: О.В.Джабурія
Суддя: А.В.Крусян
Суддя: О.І.Шляхтицький