23 жовтня 2013 р.Справа № 814/2746/13-а
Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, за участю третьої особи без самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранг», про скасування акту від 06.06.2013 р. та постанови від 07.06.2013 р.,
Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - позивач, ДПІ) звернулась з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач, ДВС).
Позивач просив суд скасувати акт опису й арешту майна від 06.06.2013 р. та постанову відповідача про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні від 07.06.2013 року, які винесені старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Миколаївської області Вакулою І.А.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі його заяви, відповідачем накладено арешт на все майно третьої особи. При цьому, відповідач не врахував, що частина майна третьої особи знаходиться в податковій заставі, про що ДПІ повідомляла відповідача в заяві про відкриття виконавчого провадження.
Позивач вказував на те, що арешт всього майна, накладений відповідачем, перешкоджає йому самостійно звернути стягнення на майно третьої особи, яке перебуває в податковій заставі.
Відповідач позов не визнав посилаючись на те, що під час виконання виконавчого листа, стягувачем за яким є ДПІ, ним було накладено арешт на все майно третьої особи. У будь-якому разі за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, в першу чергу будуть погашатись вимоги податкового заставодержателя, яким є ДПІ. Вважає, що Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає часткового арешту майна боржника. Державний виконавець, на думку відповідача, зобов'язаний арештувати все майно боржника. Крім того зазначив, що внесений позивачем запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна не дозволяє ідентифікувати об'єкт обтяження.
Третьою особою Товариством з обмеженою відповідальністю «Ранг» (далі - третя особа, ТОВ «Ранг») позовні вимоги підтримані у повному обсязі.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року позовні вимоги задоволено. Скасовано акт опису арешту майна від 06.06.2013 р. та постанову про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому проваджені від 07.06.2013 р., які винесені старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Миколаївської області Вакулою Іваном Анатолійовичем.
Відповідачем на зазначену постанову подано апеляційну скаргу. ДВС просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ДПІ.
Апелянт вважає, що у позовній заяві та у судовому засіданні позивачем не наведено обставин та підстав порушення будь-яких прав, свобод та інтересів ДПІ, що призвело до унеможливлення реалізації своїх прав як першого та пріоритетного обтяжувача.
Крім того, ДВС вказує на те, що будь-які клопотання сторін виконавчого провадження не завжди приймаються до уваги (виконання) державним виконавцем, який зобов'язаний в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а не вибірково, як того просить ДПІ.
Згідно з п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.02.2013 року постановою Миколаївського окружного адміністративного суду з ТОВ «Ранг» стягнуто на користь ДПІ податковий борг в сумі 3 028 186,50 грн. На підставі цієї постанови судом видано виконавчий лист 03.04.2013 року.
14.01.2013 року позивачем було здійснено опис майна боржника (ТОВ «Ранг»), що оформлено актом №10/19-027, згідно якого у податкову заставу були описані транспортні засоби третьої особи на загальну суму 800 905,86 грн.
16.01.2013 р. ДПІ внесла відповідний запис №11 про обтяження майна третьої особи до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
02.04.2013 р. постановою Миколаївського окружного адміністративного суду ДПІ надано дозвіл на погашення податкового боргу за рахунок майна третьої особи, яке перебуває у податковій заставі.
20.05.2013 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив відкрити виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення з третьої особи податкового боргу в сумі 3 028 186,50 грн. У даній заяві позивач просив ДВС накласти арешт на все майно третьої особи, окрім майна, яке знаходиться у податковій заставі, згідно акту опису майна від 14.01.2013 р. №10/19-027.
На виконання виконавчого листа №814/249/13-а, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 03.04.2013 року, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції Миколаївської області Вакулою І.А. відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.06.2013 року.
Арешт був накладений на все рухоме та нерухоме майно. При цьому, державним виконавцем не було взято до уваги, що 16.01.2013 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, згідно витягу №39754514, був встановлений стягувач - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, та не було враховано, що на майно, перелічене в акті опису майна ТОВ «Ранг», вже було накладено обтяження у вигляді податкової застави, що було відображено у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 16.01.2013 року.
У зв'язку з викладеними обставинами ДПІ звернулась з позовом до ДВС про скасування акту опису й арешту майна від 06.06.2013 р. та постанову відповідача про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні від 07.06.2013 року, які винесені старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Миколаївської області Вакулою І.А.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Згідно до положень п. 14.1.155 ст. 14 Податкового кодексу України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, несплачених таким платником у строк, визначений цим кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених ПК України.
У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному ПК України, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави. За нормами ст. 88 п. 88.1, 88.2 ПК України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань, визначених цим Кодексом, майно платника податків,який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Право податкової застави виникає згідно з ПК України та не потребує письмового оформлення.
Статтею 95 п. 95.1 ПК України на органи ДПІ покладено обов'язок здійснити за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх відсутності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Як вбачається із заяви ДПІ про відкриття виконавчого провадження, до неї додавався акт опису мана у податкову заставу, в якому міститься перелік майна, на яке розповсюджується податкова застава та його індивідуальні ознаки, що спростовує доводи апелянта про те, що він не міг відокремити майно, яке перебуває у податковій заставі, від іншого майна, яке підлягає арешту.
Виконання ДВС виконавчого документа характеризується певною системністю, послідовністю виконавчих дій, які врегульовані Законом України «Про виконавче провадження». Даний Закон наділяє державного виконавця і сторін виконавчого провадження чітко визначеними правами, обов'язками та їх гарантіями.
Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» надано стороні виконавчого провадження право заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження. Наявність у заяві ДПІ про відкриття виконавчого провадження прохання про накладення арешту на майно боржника за виключенням майна, на яке розповсюджується податкова застава і яке оформлено актом опису майна №10/19-027 від 14.01.2013 року є клопотанням ДПІ у розумінні ст. 12 ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження», яке апелянт мав врахувати.
Доводи апелянта про те, що Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає часткового арешту майна боржника суперечить приписам ч. 3 ст. 57 Закону, якою передбачено, що арешт може бути накладений на все майно боржника або на окремі предмети.
Тобто, Законом передбачена можливість накладення арешту не на все майно боржника, а тому у апелянта не було підстав для відмови ДПІ у накладенні арешту на майно за виключенням того, яке знаходиться у податковій заставі.
До заяви про відкриття виконавчого провадження додавався акт опису, в якому містився перелік майна, на яке розповсюджується податкова застава та його індивідуальні ознаки, що спростовує доводи апелянта про те, що він не міг відокремити майно, яке перебуває у податковій заставі, від іншого майна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів.
Судом першої інстанції вірно визначено, що відповідач, всупереч волі стягувача наклав арешт на все майно боржника, хоча мав би врахувати факт перебування частини майна боржника у податковій заставі та наявність у ДПІ наміру на самостійну реалізацію предмета податкової застави.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що державним виконавцем при винесенні акту опису й арешту майна від 06.06.2013 р., яким було описано і накладено арешт на майно, яке знаходиться у податковій заставі та обтяжено в Держреєстрі обтяжень, було проігноровано інтереси ДПІ та порушено право позивача як заставодержателя, що призвело до унеможливлення реалізації своїх прав з боку першого за пріоритетом обтяжувача - ДПІ.
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Позивач свою позицію суду доказав та обґрунтував її.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.
Головуючий: О.В.Джабурія
Суддя: А.В.Крусян
Суддя: О.І.Шляхтицький