21 жовтня 2013 р.Справа № 522/16174/13
Категорія: 3.3 Головуючий в 1 інстанції: Науменко А.В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів Градовського Ю.М.,
Федусика А.Г.,
при секретарі судового засідання - Худик С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника відповідача ОСОБА_3 на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 27 червня 2013р. в справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_3 про примусове видворення,
26.06.2013р. Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось з адміністративним позовом до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про примусове видворення за межи України. Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач нелегально перебуває на території України, чим здійснив правопорушення, передбачене ч.1 ст.203 КУпАП. Постійне місце у відповідача відсутнє, як і умови для подальшого проживання в Україні, родичів та близьких в Україні немає.
Місцеперебування відповідача в Україні встановлено 22.06.2012р. в ході спецрейду співробітників Хаджибейського ВМ Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області на територію ВАТ «Одеський завод гумових технічних виробів». На території зазначеного підприємства виявлених цех з пощиття одягу, в якому силоміць утримувалось 36 громадян Соціалістичної Республіки В'єтнам, в т.ч. відповідач, з метою їх трудової експлуатації.
Справу розглянуто за відсутності сторін в порядку письмового провадження.
Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 27 червня 2013р. позов задоволений. ОСОБА_3 примусово видворений за межи України. Допущено негайне виконання рішення.
В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ГУ ДМС України в Одеській області відмовити. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідач є особою, постраждалою від торгівлі людьми, що відповідно до Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, яка ратифікована Україною, передбачає певний статус такої особи, в т.ч. право залишатися на території країни та тимчасовій або постійній основі. Крім того, апелянт зазначає, що процедура видворення іноземця відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» може мати місце, якщо такий іноземець не виконав у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення чи якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання такого рішення. Оскільки позивачем не приймалось рішення щодо примусового повернення відповідача, тому відсутні підстави для звернення з даним позовом.
Заслухавши доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із встановленого факту, що відповідач знаходиться на території України незаконно, ухиляється від виїзду з України, законних підстав для перебування його на території України немає.
Судова колегія не погоджується повністю з доводами суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їхні дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Частина 1 ст.30 цього ж Закону встановлює, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Аналіз наведених норм права дає підстав для висновку, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Факт незаконного знаходження відповідача на території України встановлений постановою ГУ ДМС України в Одеській області від 22.06.2013р. про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст.203 КУпАП та не оспорюються відповідачем.
Разом з тим, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ухиляється від виїзду з України, зроблений судом без урахування обставин по справі.
Ані зміст позовних вимог, ані матеріали справи не мітять даних прийняття позивачем рішення про примусове повернення відповідача. Саме на відсутність такого рішення органом ДМС України посилається представник відповідача в апеляційній скарзі. Позивачем на надано заперечень на апеляційну скаргу, які б спростовували доводи апелянта.
Відтак, відсутні правові підстави для звернення з даними позовом.
Констатуючи у судовому рішенні факт примусової трудової експлуатації відповідача, суд першої інстанції не надав йому правової оцінки.
Апелянтом надані відомості, які підтверджують звернення відповідача до прокуратури Одеської області про залучення його як потерпілого до кримінального провадження № 12013170110001085, порушеного за фактом торгівлі людьми за ч.3 ст.149 КК України. Також відповідач звернувся до Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області, за місцем теперішнього утримання в ПТПІ «Журавичи», із завою про надання статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.
Стаття 16 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» встановлює права особи, яка постраждала від торгівлі людьми, серед яких визначено право на тимчасове перебування в Україні строком до трьох місяців, який може бути продовжено у разі необхідності, зокрема у зв'язку з їхньою участю в якості постраждалих або свідків у кримінальному процесі.
Крім того, Конвенцією Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16.05.2005р., яка ратифікована Україною на підставі Закону від 21.09.2010р., зокрема ст.10 передбачено, що якщо у компетентних органів є достатні підстави вважати, що особа стала жертвою торгівлі людьми, кожна Сторона гарантує, що ця особа не буде вивезена з її території доти, доки компетентні органи не завершать процедуру визнання жертви правопорушення, передбачену статтею 18 цієї Конвенції, а також гарантує отримання цією особою допомоги, передбаченої пунктами 1 і 2 статті 12.
Відповідно до ст.14 зазначеної Конвенції, у випадку, якщо компетентний орган уважає, що перебування жертв від торгівлі людьми необхідне для співробітництва з компетентними органами у процесуальних діях з розслідування або кримінального переслідування, кожна зі Сторін надає дозвіл на проживання, який може поновлюватися.
Згідно зі ст.7 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятого Генеральною асамблеєю ООН 15.11.2000р. та ратифікованого Україною Законом від 04.02.2004р. кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття законодавчих або інших відповідних заходів, що дозволяють жертвам торгівлі людьми залишатися, у відповідних випадках, на її території на тимчасовій або постійній основі.
Аналізуючи наведені норми міжнародного права, судова колегія приходить до висновку, що особа, яка постраждала від торгівлі людьми на території України користується певним захистом від примусового видворення.
Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеного в п.26 постанови Пленуму від 25.06.2009р. № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", рішення про примусове видворення повинно прийматися після того, як органи влади розглянули всю належну інформацію, яка їм доступна, та переконалися, що виконання рішення про примусове видворення не буде означати для іноземця чи особи без громадянства виникнення ситуацій, які б могли відповідно до міжнародного права або національного законодавства бути підставою для надання міжнародного захисту.
Беручі до уваги порушення органом ДМС процедури примусового видворення іноземця, що виразилось у відсутності власного рішення про його примусове повернення до країни походження, в зв'язку з чим неможливо стверджувати про ухилення іноземця від виїзду з України, відсутні підстави для задоволення даного позову.
Крім того, при подачі позову органом ДМС України не враховано, що відповідач постраждав від торгівлі людьми. Тому питання про примусове видворення за нормами міжнародного права може ставитися за умови завершення процедури визнання його жертвою від торгівлі людьми, а також за умови відсутності необхідного перебування цієї особи на території України, що має підтверджуватися даними державної установи, яке здійснює провадження у кримінальній справі, порушеної за фактом торгівлі людьми.
Невірна правова оцінка судом першої інстанції обставин по справі, неврахування наведених норм права, призвела до ухвалення помилкового судового рішення.
Відповідно до ст.202 КАС України судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, яким у позові відмовляє.
Керуючись ст.ст. 195,196,198,202,205,207,254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника відповідача ОСОБА_3 - задовольнити.
Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 27 червня 2013р. - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою відмовити Головному управлінню Державної міграційної служби у задоволенні позову про примусове видворення ОСОБА_3.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: Ю.Г.Градовський
Суддя: А.Г.Федусик