Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" жовтня 2013 р.Справа № 922/3044/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
розглянувши справу
за позовом Приватного підприємства "Новофарм" (м.Луганськ)
до Приватного підприємства "Фармацевтична компанія "Фармконтракт" (м.Харків)
про стягнення 23572,82 гривень
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповіача - не з'явився
22 липня 2013 року Позивач, Приватне підприємство "Новофарм", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Фармацевтична компанія "Фармконтракт" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 23572,82 гривень, у тому числі, 22215,72 гривень суми основної заборгованості, 1117,60 гривень суми нарахованої пені та 239,50 гривень суми 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №208, укладеного між сторонами 20 вересня 2010 року. Крім того, Позивач просив суд покласти судові витрати на Відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 липня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду (суддя Суярко Т.Д.). Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05 серпня 2013 року.
02 серпня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№28199), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з Позивачем, але позовні вимоги в частині нарахування штрафних санкцій вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки, на його думку, Позивачем вказано невірний термін оплати, оскільки сторонами було погоджено строк платежів у кожній видатковій накладній і вони відрізняються від вказаних у позові. Також, зазначив, що має іншу заборгованість, ніж вказано у позовній заяві. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 серпня 2013 року було відкладено розгляд справи на 27 серпня 2013 року.
Розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду Харківської області №1001 від 27 серпня 2013 року, у зв'язку із хворобою судді Суярко Т.Д., справу №922/3044/13 було передано до розгляду судді Аріт К.В.
27 серпня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду доповнення до відзиву (вх.№31200), в яких, посилаючись на додаткову угоду №1 до основного договору, зазначив, що повинен був оплатити товар протягом 10 днів від дня надання звітів Позивачу, але відповідні звіти ним складено не було, а тому і строк оплати товару, на його думку, не настав. З урахуванням викладеного, просив суд припинити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору. Судом було досліджено наданий документ та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 серпня 2013 року було відкладено розгляд справи на 19 вересня 2013 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 вересня 2013 року було відкладено розгляд справи на 07 жовтня 2013 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2013 року було відкладено розгляд справи на 24 жовтня 2013 року.
16 жовтня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№38288) платіжні доручення, як докази частково погашення основної заборгованості. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.
21 жовтня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№38788), в якій відмовився від вимоги щодо стягнення з Відповідача 1117,60 гривень пені та 239,50 гривень 3% річних, зазначив про часткову сплату Відповідачем 19 серпня 2013 року суми основної заборгованості у розмірі 2000,00 гривень, та просив суд стягнути з останнього 19501,72 гривень основної заборгованості. Суд прийняв відповідну заяву в якості заяви про зменшення розміру позовних вимог, в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Суд, розглянувши заяву Позивача про зменшення розміру позовних вимог, перевіривши повноваження представника Позивача на підписання даної заяви, встановивши, що відповідні дії Позивача не порушують права і охоронювані законом інтереси сторін, дійшов висновку про її прийняття до розгляду, та продовжує розгляд справи з урахуванням прийнятої заяви.
Позивач у відкрите судове засідання 24 жовтня 2013 року свого представника не направив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 22 жовтня 2013 року.
Відповідач у відкрите судове засідання 24 жовтня 2013 року свого представника не направив. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представників сторін.
Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, встановив наступне.
20 вересня 2010 року між Приватним підприємством "Новофарм" (Позивачем) та Приватним підприємством "Фармацевтична компанія "Фармконтракт" (Відповідачем) було укладено договір поставки №208. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.
Відповідно до умов договору, постачальник (Позивач) зобов'язався поставити покупцю (Відповідачу) медикаменти та вироби медичного призначення (далі - товар), найменування, кількість, ціна і вартість яких вказані в накладних, які одночасно є договірними специфікаціями, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.
Підпис покупця в накладній свідчить про те, що товар прийнятий без зауважень до упаковки, кількості і якості. Усі наступні претензії не приймаються (п.5 договору).
Покупець зобов'язується оплатити товар на протязі 30 календарних днів з моменту його отримання (п.6 договору).
01 листопада 2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до спірного договору (а.с.27), відповідно до умов якої, на початку кожного місяця (до 5-го числа) покупець надає постачальнику звіт про кількість реалізованого товару. Оплата товару проводиться покупцем у міру його реалізації на протязі 10 днів з дати подання звіту про реалізацію (п.2 вказаної угоди).
На виконання умов спірного договору, Позивач поставив на адресу Відповідача товар на суму 26345,26 гривень, що підтверджується підписаними з обох сторін наступними видатковими накладними (а.с.9а, 11, 12, 13-15):
- в/н №777 від 10 січня 2013 року на суму 13878,75 гривень (строк оплати, вказаний у накладній - до 10 квітня 2013 року);
- в/н №2334 від 05 лютого 2013 року на суму 6090,75 гривень (строк оплати, вказаний у накладній - до 06 травня 2013 року);
- в/н №2335 від 05 лютого 2013 року на суму 52,50 гривень (строк оплати, вказаний у накладній - до 06 травня 2013 року);
- в/н №2336 від 05 лютого 2013 року на суму 49,51 гривень (строк оплати, вказаний у накладній - до 06 травня 2013 року);
- в/н №3876 від 26 лютого 2013 року на суму 6273,75 гривень (строк оплати, вказаний у накладній - до 27 травня 2013 року).
Крім того, факт поставки товару підтверджується додатковими первинно-обліковими документами, а саме, наявними у матеріалах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.31, 34, 36), та податковими накладними (а.с.108-114).
Як зазначив Позивач у своїх поясненнях (вх.№34193), Відповідач частково оплатив отриманий товар на суму 4129,54 гривень, який було поставлено за видатковою накладною №777 від 10 січня 2013 року.
Також, 10 липня 2013 року Відповідач частково повернув отриманий товар Позивачу, а саме:
- товар, отриманий за видатковою накладною №2335 від 05 лютого 2013 року, повністю - на суму 52,50 гривень;
- товар, отриманий за видатковою накладною №777 від 10 січня 2013 року, частково - на суму 173,25 гривень;
- товар, отриманий за видатковою накладною №3876 від 26 лютого 2013 року, частково - на суму 488,25 гривень.
Факт повернення товару підтверджується підписаними з обох сторін накладними на повернення (а.с.123, 127, 130).
Також, 19 серпня 2013 року Відповідач сплатив 2000,00 гривень заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням №5962 від 19 серпня 2013 року (а.с.90).
Таким чином, вищезазначені часткові проплати та повернення товару, Позивач враховує в заяві про зменшення позовних вимог, та просить стягнути з Відповідача залишившийся борг у розмірі 19501,72 гривень.
Крім того, Відповідачем, під час розгляду справи було частково сплачено заборгованість у розмірі 4000,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №6174 від 08 жовтня 2013 року на суму 2000,00 гривень, та платіжним дорученням №6193 від 14 жовтня 2013 року на суму 2000,00 гривень (а.с.139-140).
Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором виконав неналежним чином, не сплативши повністю заборгованість в зазначений строк, у зв'язку з чим, на момент винесення рішення по справі, у нього утворилась заборгованість перед Позивачем у розмірі 15501,72 гривень. Доказів сплати заборгованості в повному обсязі Відповідач до суду не надав.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем на момент розгляду справи було частково сплачено суму основної заборгованості у розмірі 4000,00 гривень за спірним договором, без урахування сплати 2000,00 гривень 19 серпня 2013 року, що підтверджується платіжним дорученням №6174 від 08 жовтня 2013 року на суму 2000,00 гривень (а.с.139) та платіжним дорученням №6193 від 14 жовтня 2013 року на суму 2000,00 гривень (а.с.140). Отже, суд вважає, що предмет спору, в частині позову щодо стягнення 4000,00 гривень, відсутній.
Враховуючи викладене, суд припиняє провадження у даній справі щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 4000,00 гривень, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
Решту позовних вимог у розмірі 15501,72 гривень суд вважає за необхідне задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
В ст.1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.
Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).
Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.
Вищезазначені видаткові накладні: №777 від 10 січня 2013 року, №2334 від 05 лютого 2013 року, №2335 від 05 лютого 2013 року, №2336 від 05 лютого 2013 року, №3876 від 26 лютого 2013 року, відповідають вимогам ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому, з дня підписання накладних, є всі підстави для покладення на Відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.
В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17 лютого 2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено: "Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Така ж правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 28 лютого 2012 року №5002-8/481-2011, та від 21 квітня 2011 року №9/252-10 .
Як вбачається з матеріалів справи, між Позивачем та Відповідачем здійснювалася поставка товару, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, оформленими належним чином, та скріпленими підписами та печатками обох сторін. Тобто, Позивач шляхом відпуску товару за видатковими накладними №777 від 10 січня 2013 року, №2334 від 05 лютого 2013 року, №2335 від 05 лютого 2013 року, №2336 від 05 лютого 2013 року, №3876 від 26 лютого 2013 року, а Відповідач шляхом одержання за довіреностями товару, вказаного у накладних, створили певні права та обов'язки, які аналогічні цивільним правам та обов'язкам сторін за договором поставки продукції. Зокрема, у Позивача виникло право вимагати оплати поставленого товару, а у Відповідача виник обов'язок по оплаті отриманого товару.
При цьому, суд звертає увагу, що в кожній накладній зазначений термін оплати. Крім того, в усіх наданих Відповідачем до суду видаткових накладних відсутнє посилання на будь-який договір чи додаткову угоду. Також, відповідне посилання відсутнє й у податкових накладних, наданих Позивачем до суду.
У зв'язку з зазначеним, суд вважає видаткові накладні, за якими Відповідач отримав товар, самостійними підставами виникнення обов'язку у останнього здійснити розрахунки за отриманий товар, у зазначений у відповідних накладних строк.
Отже, на підставі зазначеного, суд спростовує твердження Відповідача щодо ненастання строку для оплати товару за спірними накладними.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні докази повного погашення Відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 15501,72 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.
Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на Відповідача.
На підставі вищевикладеного та ст.ст.175, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 530, 599, 612, 626, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Фармацевтична компанія "Фармконтракт" (61123, м.Харків, вул.Блюхера, будинок 25, корпус "А", квартира 83, код ЄДРПОУ 34630180, р/р №26006300001497 в АТ "ЗлатоБанк", МФО 380612) на користь Приватного підприємства "Новофарм" (91007, м.Луганськ, вул. Лутугінская, 1 "Ч", код ЄДРПОУ 32279614, р/р №26009619947625 в ПАТ "ПромінвестБанк", МФО 300012) 15501,72 гривень основної заборгованості та 1720,50 гривень судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині позову щодо стягнення 4000,00 гривень суми основної заборгованості провадження у справі №922/3044/13 припинити, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 29 жовтня 2013 року.
Суддя Аріт К.В.
Справа №922/3044/13