ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/17267/13 30.10.13
За позовомФізичної особи-підприємця Лазуренко Тетяни Вікторівни
ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Латуре-Агро»
Простягнення 85 328,01 грн.
Суддя Куркотова Є.Б.
Представники:
Від позивачаБродяной Р.П.
Від відповідача не з'явився
Фізична особа-підприємець Лазуренко Тетяна Вікторівна (надалі - ФОП Лазуренко Т.В.) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Латуре-Агро» (надалі - ТОВ «Латуре-Агро») про стягнення 85 328,01 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на транспортне перевезення №124/т-пос від 12.09.2012 р. позивач надав послуги з перевезення, а відповідач належним чином своє грошове зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 74 631,01 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 875,67 грн. та 3% річних у розмірі 1 821,33 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.09.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 02.10.2013 р.
01.10.2013 р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано необхідністю зібрання доказової бази з метою спростування заявленої до стягнення заборгованості.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.10.2013 р. у зв'язку із заявленим клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи та його неявкою у судове засідання, розгляд справи було відкладено до 30.10.2013 р.
30.10.2013 р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано необхідністю зібрання доказової бази з метою спростування заявленої до стягнення заборгованості.
Суд відзначає, що частиною 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Суд відзначає, що засідання від 02.10.2013 р. було відкладено на підставі заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи та призначене на 30.10.2013 р. Ухвала суду від 02.10.2013 р. про відкладення розгляду справи на 30.10.2013 р. отримана представником відповідача 07.10.2013 р., в свою чергу клопотання відповідача від 30.10.2013 р. про відкладення розгляду справи містить тотожне посилання на необхідність відкладення розгляду справи, як і клопотання від 01.10.2013 р., а саме необхідністю зібрання доказів у справі, проте враховуючи дати відкладення судових засідань, суд відзначає, що відповідач мав достатньо часу для підготовки до судового засідання та зібрання доказової бази на спростування вимог позивача.
Отже, подання клопотання про відкладення розгляду справи свідчить про зловживання відповідачем своїми правами та спрямоване на затягування строків розгляду справи.
В судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, витребувані ухвалами суду докази та відзив на позовну заяву не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103024950054, що отримано останнім 07.10.2013 р.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення позивача, суд
12.09.2012 р. між ФОП Лазуренко Т.В. (перевізник) та ТОВ «Латуре-Агро» (замовник) укладено договір транспортного перевезення №124/т-пос (надалі -«Договір»), за умовами якого перевізник зобов'язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах визначених у даному Договорі, автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконанні перевізником послуги по перевезенню.
Відповідно до п. 1.2 Договору кількість вантажу - визначається у товарно-транспортних накладних.
Пунктом 2.1.5 Договору визначено, що замовник зобов'язується своєчасно та повністю оплачувати перевезення по маршруту перевезення у погодженому сторонами розмірі.
Положеннями п. 3.1 Договору визначено, що вартість послуг по перевезенню вантажу узгоджується сторонами та вказується у додаткових угодах до Договору, які є його невід'ємною частиною.
Додатковою угодою №1 від 12.09.2012 р. на виконання п. 3.1 Договору сторони встановили вартість тарифів автотранспортних послуг за тону перевезення вантажу.
Із змісту п. 3.5 Договору вбачається, що сторони погодили, що у випадку коли у замовника перед перевізником існує неоплачена заборгованість за надані послуги з перевезення, то кожне перерахування коштів від замовника на поточний рахунок перевізника, незалежно від цільового призначення, зараховується насамперед на погашення самої давньої заборгованості, яка існує перед перевізником.
Положеннями п. 6.1 Договору визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2012 р. Якщо жодна із сторін не заявить про намір припинити дію Договору не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору, Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же самих умовах без укладання письмової додаткової угоди про продовження терміну дії.
На виконання умов договору позивачем у період з вересня по листопад 2012 р. було надано відповідачу послуги із перевезення вантажів на суму 434 069,78 грн., що підтверджується наявними в матеріалами справи актами виконаних робіт №12 від 30.11.2012 р., №11 від 26.11.2012 р., №10 від 23.11.2012 р., №9 від 19.11.2012 р., №8 від 12.11.2012 р., №7 від 18.10.2012 р., №6 від 15.10.2012 р., №5 від 15.10.2012 р., №4 від 08.10.2012 р., №3 від 30.09.2012 р., №2 від 24.09.2012 р. та №1 від 24.09.2012 р.
Вказані акти підписані та скріплені печатками сторін.
В свою чергу відповідача часткового виконав грошове зобов'язання по сплаті вартості наданих послуг із перевезення у розмірі 359 438,77 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи прибутковими касовими ордерами та копіями банківських виписок.
29.08.2013 р. позивач направив відповідачу претензію №б/н, за змістом якої просив останнього сплатити заборгованість за надані послуги із перевезення у розмірі 74 631,01 грн., а також пеню у розмірі 1 481,74 грн. та 3% річних у розмірі 303,95 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідач грошові кошти на вимогу претензії не перерахував, відповіді не направив.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг з перевезення вантажів, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 74 631,01 грн.
За своєю правовою природою договір є перевезення, а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Главами 64, 65 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Надання позивачем послуг відповідачу з перевезення вантажів на суму 434 069,78 грн. підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами виконаних робіт №12 від 30.11.2012 р., №11 від 26.11.2012 р., №10 від 23.11.2012 р., №9 від 19.11.2012 р., №8 від 12.11.2012 р., №7 від 18.10.2012 р., №6 від 15.10.2012 р., №5 від 15.10.2012 р., №4 від 08.10.2012 р., №3 від 30.09.2012 р., №2 від 24.09.2012 р. та №1 від 24.09.2012 р.
При цьому, відповідно до п. 3.3 Договору сторони визнають, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення перевізником та відповідно їх прийняття замовником є підписаний сторонами акт виконаних робіт.
Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач часткового виконав грошове зобов'язання по сплаті вартості наданих послуг із перевезення у розмірі 359 438,77 грн.
Таким чином, невиконане відповідачем грошеве зобов'язання по сплаті послуг із перевезення вантажів становить 74 631,01 грн. (434 069,78 грн. - 359 438,77 грн.).
Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 3.2 Договору оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 10 днів підписання акту виконаних робіт в факсимільній копії, чи надісланому по ул. почті.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.2 Договору, строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті наданих послуг з перевезення за Договором на момент розгляду справи настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 74 631,01 грн. на підставі Договору за надані послуги по перевезенню вантажів. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її оплати не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 74 631,01 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.
Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 875,67 грн. та 3% річних у розмірі 1 821,33 грн. нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання по акту №10 від 23.11.2012 р. за період з 03.12.2012 р. по 30.09.2013 р., у період з 06.01.2013 р. по 01.04.2013 р., по акту №11 від 26.11.2012 р. у період з 06.12.2012 р. по 30.09.2013 р., по акту №12 від 30.11.2012 р. у період з 11.12.2012 р. по 30.09.2013 р.
Судом встановлено, що відповідач взяте на себе грошове зобов'язання за договором щодо оплати вартості спожитої теплової енергії не виконав, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Пунктом 4.2 Договору визначено, що при несвоєчасній оплаті послуг перевізника замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення , а також 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Із змісту п. 3.5 Договору вбачається, що сторони погодили, що у випадку коли у замовника перед перевізником існує неоплачена заборгованість за надані послуги з перевезення, то кожне перерахування коштів від замовника на поточний рахунок перевізника, незалежно від цільового призначення, зараховується насамперед на погашення самої давньої заборгованості, яка існує перед перевізником.
Таким чином, з урахуванням п. 3.5 Договору позивач правомірно нараховує пеню по останнім трьом актам.
Частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно п. 3.2 Договору оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 10 днів підписання акту виконаних робіт в факсимільній копії, чи надісланому по ул. почті.
Суд відзначає, що оплата за актом №10 з урахуванням п. 3.2 Договору настає 02.12.2012 р., тобто на вихідний день, а отже з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання переноситься на 03.12.2012 р., а прострочення починається з 04.12.2012 р.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому правомірним періодом нарахування пені за актом №10 є з 04.12.2012 р. по 03.06.2013 р., за актом №11 з 06.12.2012 р. по 05.06.2013 р. та за актом №12 з 11.12.2012 р. по 10.06.2013 р.
За перерахунком суду з урахуванням наданого позивачем розрахунку пені, та викладеного судом, розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, що підлягає стягненню з відповідача становить 5 566,75 грн.
В іншій частині заявленої до стягнення пені у розмірі 3 308,92 грн. необхідно відмовити оскільки вона обрахована без врахування положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань на цей борг та трьох процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі №13/210/10.
Суд здійснює перерахунок 3% річних з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних суд вважає за можливе задовольнити їх у розмірі заявленому позивачем.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 74 631,01 грн., пені у розмірі 5 566,75 та 3% річних у розмірі 1 821,33 грн.
В іншій частині заявлених до стягнення позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.
Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд-
1. Позов Фізичної особи-підприємця Лазуренко Тетяни Вікторівни задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Латуре-Агро» (03022, м. Київ, провулок Жуковського, 13/16; ідентифікаційний номер 34287465) на користь Фізичної особи-підприємця Лазуренко Тетяни Вікторівни (92506, Луганська область, Міловський район, с. Травневе, вул. Майська, буд. 3; ідентифікаційний номер 2632215104) суму боргу у розмірі 74 631 (сімдесят чотири тисячі шістсот тридцять одна) грн. 01 коп., пеню у розмірі 5 566 (п'ять тисяч п'ятсот шістдесят шість) грн. 75 коп., 3% річних у розмірі 1 821 (одна тисяча вісімсот двадцять одна) грн. 33 коп., та судовий збір у розмірі 1 653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 78 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Є.Б. Куркотова
Повний текст рішення складено та підписано 30.10.2013 р.