ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/9206/13 30.10.13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тейя"
до Фізичної особи-підприємця Ісаєвої Валерії Володимирівни
провідшкодування збитків у розмірі 105 294,66 грн
Суддя Пукшин Л.Г
Представники сторін:
від позивача Коржук І.О. - представник за довіреністю від 28.05.13.; Бойко М.С. - представник за довіреністю від 01.01.13.
від відповідача Смарчевська Я.В. - представник за довіреністю від 12.06.13
В судовому засіданні 30.10.13, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тейя" до Фізичної особи-підприємця Ісаєвої Валерії Володимирівни про відшкодування збитків у розмірі 105 294,66 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі договору оренди № 1 від 14.09.2012, який був укладений між Фізичною особою-підприємцем Ісаєвою Валерією Володимирівною (відповідач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тейя" (позивач, орендар), орендодавець зобов'язаний був передати орендарю в строкове платне користування тимчасові споруди (кіоски), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Заболотного 156, загальною площею 56 кв. м. Однак, орендодавцем вказане майно за Актом приймання-передачі не передавалось, а орендарем взяті на себе зобов'язання щодо утримання приміщення та сплати комунальних платежів виконувались належним чином, в результаті чого останній поніс збитки у розмірі 105 294,66 грн., з яких 50400,00 грн. упущеної вигоди, 12094,66 грн. витрат на електроенергію, 38400,00 грн. витрат на додаткову оренду приміщень, 4 400,00 грн. витрат на охорону приміщень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2013 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/9206/13 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 12.06.2013.
Представники сторін в судове засідання, призначене на 12.06.2013, з'явились, вимоги ухвали суду від 20.05.2013 виконали у повному обсязі. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Представником відповідача було надано відзив на позовну заяву, в якому останній, вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів щодо понесених витрат, незапланованого фінансового навантаження з додаткової оренди приміщень для зберігання майна та обладнання позивачем не надано.
У судовому засіданні 12.06.2013 оголошено перерву до 17.07.2013.
16.07.2013 до Господарського суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 910/9206/13.
У судовому засіданні 17.07.2013 представник позивача заявлене клопотання підтримав, представник відповідача проти зупинення провадження у справі № 910/9206/13 не заперечував.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.07.13 у справі № 910/9206/13 провадження у справі було зупинено до розгляду Київським апеляційним господарським судом апеляційної скарги у справі № 911/1466/13 за позовом Фізичної особи-підприємця Ісаєвої Валерії Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тейя" щодо розірвання договору оренди № 1 від 14.09.2012.
12.09.2013 через канцелярію суду від ТОВ «Тейя» надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 910/9206/13, з тих підстав, що причини, які зумовили зупинення провадження у справі вважаються усунутими. На підтвердження обставин, викладених у клопотанні, надав суду копію постанови Київського апеляційного господарського суду по справі № 911/1466/13 від 03.09.2013 року, якою рішення господарського суду Київської області від 13.05.13 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.09.13 було поновлено провадження у справі № 910/9206/13, розгляд призначено на 16.10.13.
02.10.13 позивач через канцелярію суду надав додаткові письмові пояснення, що були залучені до матеріалів справи. У вказаних поясненнях позивачем викладена позиція, відповідно до якої не передання в оренду майна, не позбавляє позивача статусу орендаря, право на захист якого передбачене приписами ст. 766 ЦК України, в тому числі, вимагати відшкодування завданих збитків. На думку позивача, встановлені апеляційним господарським судом у постанові № 911/1466/13 факти не підписання акту приймання-передачі та не передання приміщень позивачу, підтверджують неналежне виконання відповідачем свого обов'язку передбаченого ст.ст. 759, 765 ЦК України, ст. 283 ГК України, а також передбаченого пунктом 3.1. даного договору щодо передання приміщень.
Позивач стверджує, що порушення відповідачем положень передбачених ст.ст. 759, 765 ЦК України, ст. 283 ГК України, а також пункту 3.1. договору, що стало наслідком встановлення апеляційним господарським судом у постанові факту неукладеності спірного договору, не позбавляє позивача права на підставі приписів ст.ст. 22, 766 ЦК України, ст.ст. 224, 225, 226 ГК України захистити свої права шляхом відшкодування відповідачем завданих позивачу збитків. Оскільки, приписи ст. 640 ЦК України, ч. 8 ст.181 ГК України в даному випадку не підлягають застосуванню, в силу наявності спеціальних норм, а саме ст. 766 ЦК України та ч. 5 ст.226 ГК України, що регулюють відносини сторін в разі не передання наймачеві майна, які підлягають переважному застосуванню перед нормами ст. 640 ЦК України. ч.8 ст.181 ГК, що містять відповідне загальне регулювання. Спірний договір згідно ст. 640 ЦК України з підстав непередання відповідачем майна в оренду вважається не укладеним, а тому, не породжує для сторін ніяких правових наслідків, в тому числі і тих, що тягнуть за собою відшкодування завданих збитків неналежним виканням зобов'язань за договором, але це не стосується настання обставин передбачених ст.766 ЦК України та ч.5 ст. 226 ГК України, які в разі їх настання, надають наймачу право на відшкодування завданих не переданням в оренду майна збитків.
У судове засідання 16.10.2013 з'явились представники позивача, які надали додаткові пояснення по суті спору та заявили усне клопотання про відкладення розгляду справи для додаткового обґрунтування позовних вимог. Також представник позивача подав письмове клопотання про продовження строків вирішення спору у справі № 910/9206/13.
Представник відповідача в судове засідання 16.10.2013 не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 16.10.13 було продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 30.10.13.
28.10.13 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення щодо правового обґрунтування наявності підстав для стягнення збитків з урахуванням судової практики Вищого господарського суду України, що були залучені до матеріалів справи.
29.10.13 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній зменшив вимоги на суму 16494,66 грн., а саме в частині відшкодування збитків щодо сплати за послуги охорони - 4400,00 грн. та за електроенергію - 12094,66 грн.
Крім того, 29.10.13 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача:
- суму прямих інвестицій в розмірі 7233,03 грн., що складаються зі сплаченого позивачем паушального платежу в розмірі 2500,00 грн. та вартості придбаних витратних матеріалів в розмірі 4733,03 грн.;
- суму сплачених позивачем орендних платежів в розмірі 38400,00 грн. за оренду додаткових приміщень для зберігання придбаного обладнання та устаткування, яке мало знаходитись та використовуватись для провадження господарської діяльності в тимчасових спорудах (МАФах);
- 54000,00 грн. упущеної вигоди, оскільки через дії відповідача позивач не міг провадити господарську діяльність з надання послуг шиномонтажу протягом 9 місяців і відповідно отримувати прибуток (6000,00 грн. х 9 місяців = 54000,00 грн.)
Всього за розрахунком позивача сума збитків становить 99633 грн. 03 коп.
В судове засідання 30.10.13 представники сторін з'явились, представники позивача заяви про зменшення та збільшення позовних вимог підтримали, вказані заяви були прийняті судом до розгляду.
Відповідно до п.17 інформаційного листа Вищого господарського суду від 20.10.2006 № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.
Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
Отже, у разі збільшення та/або зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Представник відповідача проти збільшених позовних вимог заперечував в повному обсязі, зазначаючи, що судом апеляційної інстанції було встановлено, що спірний договір оренди є неукладеним, а отже не породжує правових наслідків для сторін.
Судом заслухані пояснення представників сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:
14 вересня 2012 року Фізична особа-підприємець Ісаєва Валерія Володимирівна (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Тейя» (орендар) підписали договір оренди № 1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого сторони визначили, що даним договором регулюються правовідносини, пов'язані із переданням орендодавцем орендареві у строкове платне користування тимчасових споруд (кіосків) для надання населенню побутових послуг. Згідно п.п. 1.1.2 та 1.1.3 договору адреса, за якою знаходяться приміщення, що орендується: м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 156, загальна площа приміщень, що орендується: 56 кв.м.
Відповідно до п. 3.1 договору приміщення, що орендується, та майно повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом 3 (трьох) днів з моменту набрання чинності цим договором.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.13 у справі № 911/146/13 за позовом Фізичної особи-підприємця Ісаєвої Валерії Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тейя», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Таранчук Андрій Михайлович про розірвання договору оренди та зобов'язання звільнити орендовані приміщення у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Вказаною постановою апеляційної інстанції встановлено, що сторони не досягли згоди при визначенні об'єкта оренди, який є істотною умовою договору оренди № 1 від 14.09.12, а також не прийняли його до виконання про що, зокрема, свідчить непідписання акту приймання-передачі. Беручи до уваги дані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що договір оренди № 1 від 14.09.2012 р., є неукладений, а відтак таким, що не породжує правових наслідків для сторін
Частиною 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, наведений факт має преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини (факту неукладення договору оренди № 1 від 14.09.12), адже існування даної обставини підтверджує судове рішення у спорі, що виник між тими ж сторонами (справа № 911/1466/13).
Переоцінка факту неукладення сторонами по справі договору оренди № 1 від 14.09.12, буде свідчити про поставлення під сумнів судового рішення у справі № 911/1466/13, що є неприпустимим.
Стосовно вимог позивача про стягнення збитків в сумі 99633 грн. 03 коп., які складаються з: 1) суми прямих інвестицій в розмірі 7233,03 грн. (сплачений позивачем паушальний платіж в розмірі 2500,00 грн. та вартість придбаних витратних матеріалів в розмірі 4733,03 грн.; 2) суми сплачених позивачем орендних платежів в розмірі 38400,00 грн. за оренду додаткових приміщень для зберігання придбаного обладнання та устаткування, яке мало знаходитись та використовуватись для провадження господарської діяльності в тимчасових спорудах (МАФах); 3) 54000,00 грн. упущеної вигоди, оскільки через дії відповідача позивач не міг провадити господарську діяльність з надання послуг шиномонтажу протягом 9 місяців і відповідно отримувати прибуток, суд зазначає наступне. В обґрунтування вказаних вимог позивач посилається на п.3.1, 3.3, 3.4, 6.2 договору оренди та ст.ст. 22, 759-762, 766 ЦК України, ст. ст. 179-182, 283-291 ГК України. Посилання позивачем на вказані норми закону та пункти договору оренди відхиляються судом, виходячи з насутпного.
Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Водночас, сума збитків (упущеної вигоди), яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку від господарської діяльності протягом 9 місяців в розмірі 6000,00 грн. щомісячно.
Суд зазначає, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення з боку відповідача, наявність та розмір упущеної вигоди, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і завданою шкодою покладено на позивача.
Позивачем не було надано суду належних та допустимих, відповідно до ст. 34 ГПК України, доказів на підтвердження факту наявності порушення з боку відповідача, наявності та розміру упущеної вигоди, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і завданою шкодою, тому вимоги позивача про стягнення 54000,00 грн. збитків у формі неодержаних доходів (упущеної вигоди) задоволенню не підлягають.
Крім того, позивач з посиланням на ст.ст. 224, 225 ГК України просить стягнути 7233,03 грн реальних збитків у вигляді сплаченого позивачем паушального платежу за субліцензійним договором від 16.11.12 в розмірі 2500,00 грн. та вартість придбаних витратних матеріалів в розмірі 4733,03 грн.
Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з абзацами 1 - 4 п. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При обрахуванні розміру збитків мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну вартість втраченого, можливість отримання грошових сум або ж інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тобто, підставою для застосування норм ст. 224-225 ГК України є наявність між суб'єктами господарювання господарського зобов'язання, яке було порушено, що виключається у разі встановлення факту неукладеності договору.
Суд зазначає, що якщо одна із сторін неукладеного договору здійснить дії, спрямовані на його виконання, вона може захистити свої права, застосувавши положення глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» Цивільного кодексу України, проте такі вимоги позивачем заявлені не були.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суму сплачених орендних платежів в розмірі 38400,00 грн. за оренду додаткових приміщень за договором оренди № 0110 від 01.10.12, який, за твердженням позивача, був укладений ним з ТОВ «Б-52» для зберігання придбаного обладнання та устаткування, яке мало знаходитись та використовуватись для провадження господарської діяльності в тимчасових спорудах (МАФах). На підтвердження понесених витрат по сплаті орендної плати в сумі 38400,00 грн. за договором № 0110 від 01.10.12 на рахунок ТОВ «Б-52» відповідні платіжні доручення позивачем надані не були, а наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не є належними доказами для підтвердження саме обставин здійснення позивачем платежів за даним договором.
Позивач не надав суду належних доказів, що понесені ним витрати зі сплати щорічного паушального платежу в розмірі 2500,00 грн. та витрати на придбання витратних матеріалів в розмірі 4733,03 грн. були необхідними та випливали з договору оренди № 1 від 14.09.12.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не подано жодних доказів в підтвердження обставин, що підлягають обов'язковому з'ясуванню при вирішенні питання про відшкодування збитків, тому суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином позовні вимоги про стягнення збитків у вигляді прямих інвестицій в розмірі 7233,03 грн., сплачених позивачем орендних платежів в розмірі 38400,00 грн. за оренду додаткових приміщень та 54000,00 грн. упущеної вигоди задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 ГПК України при відмові у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 31.10.2013 р.
Суддя Пукшин Л.Г.