28.10.13р. Справа № 904/7101/13
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ
до Публічного акціонерного товариства "Хліб", м. Дніпропетровськ
про стягнення заборгованості у розмірі 464 444 грн. 83 коп.
Суддя Ярошенко В.І.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2 - представник за дов. б/н від 11.08.2011
від відповідача: не з'явились
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Хліб» про стягнення 409 206 грн. 00 коп. основного боргу, 30 275 грн. 24 коп. пені, 16 825 грн. 85 коп. 3% річних, 8 137 грн. 44 коп. інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 57 від 09.12.2012 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою господарського суду від 16.09.2013 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 30.09.2013.
Ухвалою від 30.09.2013 розгляд справи відкладено на 28.10.2013.
Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про дату, місце і час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим поверненням за закінченням строку зберігання (арк. с. 67).
Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 28.10.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд
09.12.2012 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Хліб» (далі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 57 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар - муку (далі товар), а покупець прийняти і оплатити товар в порядку і на умовах, передбачених даним договором.
Найменування/асортимент, кількість, ціна вказуються в накладних, які є також специфікаціями (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 2.1 договору ціна і загальна вартість товару, який підлягає передачі покупцю вказуються в накладних, з врахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 2.2 договору оплата за поставлений товар по даному договору здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок постачальника, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання товару.
Моментом передачі товару покупцю є підписання товарної накладної. (п. 3.6 договору).
Згідно до п. 5.1. у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність у відповідності до діючого законодавства України.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 6 930 952 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними, підписаними обома сторонами (том 1, арк. с. 38-147, том 2 арк. с. 72-84).
Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 6 251 746 грн. 00 коп., що підтверджується банківськими виписками (том 1 арк. с. 148-200, том 2 арк. с. 1-63).
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 409 206 грн. 00 коп., про що сторони дійшли згоди, підписавши акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2013 (арк. с. 36).
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 409 206,00 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 409 206,00 грн.
У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 30 275 грн. 54 коп. за період з 07.03.2013 по 04.09.2013.
Пунктом 5.2 договору передбачено у випадку порушення покупцем строків оплати за поставлений товар, згідно п. 2.2 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період існування заборгованості, за кожен день прострочки платежу.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У випадку порушення покупцем строків оплати за поставлений товар, відповідно до п. 2.2 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період існування заборгованості, за кожен день прострочення платежу (п. 5.3. договору).
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково в сумі 24 927 грн. 99 коп., оскільки позивачем при здійсненні розрахунку пені невірно визначена кількість днів прострочення.
Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 8 137 грн. 44 коп. та 3% річних у сумі 16 825 грн. 85 коп. за період з 26.12.2011 по 04.09.2013.
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування і інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення: місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, (дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при підрахунку інфляційних втрат за вказаний період невірно були застосовані індекси інфляції. А саме не враховано те, що якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково у розмірі 3 922 грн. 57 коп.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у сумі 13327 грн. 48 коп., оскільки позивачем при здійсненні розрахунку трьох відсотків річних невірно визначена кількість днів прострочення виконання зобов'язання відповідачем.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 9 027 грн. 68 коп.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 № 5515-VI з січня 2013 р. встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 1 147 грн. 00 коп. Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
Отже, відповідно до викладеного, розмір судового збору становить 9 288 грн. 90 клп., тоді як, позивачем згідно квитанції від 11.09.2013 № ПК29873, сплачено 9 289 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Таким чином, зайво сплачений судовий збір у розмірі 0,10 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства " ХЛІБ" (49107, м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 18, код ЄДРПОУ 00381545) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) основний борг у розмірі 409 206 грн. 00 коп. (чотириста дев'ять тисяч двісті шість грн. 00 коп.), пеню у сумі 24 927 грн. 99 коп. (двадцять чотири тисячі дев'ятсот двадцять сім грн. 99 коп.), інфляційні втрати у розмірі 3 922 грн. 57 коп. (три тисячі дев'ятсот двадцять дві грн. 57 коп.), три відсотка річних у сумі 13327 грн. 48 коп. (тринадцять тисяч триста двадцять сім грн. 48 коп.) та 9027 грн. 68 коп. (дев'ять тисяч двадцять сім грн. 68 коп.) витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", видати ухвалу про повернення з Державного бюджету України суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 0,10 грн. (десять коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя В.І. Ярошенко
Повне рішення складено 29.10.13р.