ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
11 жовтня 2013 року № 826/11234/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Вєкуа Н.Г., суддів Головань О.В., Соколової О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх України
провизнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди
До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивачі) до Міністерства внутрішніх України (надалі - відповідач, Міністерство), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 21 березня 2008 року № 132 «Про внесення змін до Інструкції про організацію реабілітаційного та санаторно-курортного лікування в Міністерстві внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС від 04.11.2003 № 1296», що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 травня 2008 року за № 483/15174 (далі - наказ МВС України від 21 березня 2008 року № 132); стягнути з екс-міністра МВС України ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.08.2013 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний наказ порушує права позивача, як ветерана ОВС, оскільки цим наказом були внесені зміни до Інструкції про організацію реабілітаційного та санаторно-курортного лікування в Міністерстві внутрішніх справ України, у зв'язку з якими позивачу було відмовлено в отриманні безкоштовної путівки до санаторію.
Відповідач проти позову заперечив, вказуючи на безпідставність позовних вимог та звернув увагу суду на те, що наказ МВС України від 21 березня 2008 року № 132 прийнятий в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
На адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності.
В судовому засіданні 02 жовтня 2013 року суд поставив на обговорення питання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження, на що представник відповідача не заперечував.
За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, судовий розгляд було продовжено в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи заперечення відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус ветерана органів внутрішніх справ України.
З метою отримання безкоштовної путівки в санаторій «Судак», що знаходиться в м. Судак, позивач звернувся до лікарні з поліклінікою Горлівського міського управління ГУМВС України у Донецькій області.
Протоколом засідання санаторно-курортної відбіркової комісії від 01 квітня 2013р. № 151 було встановлено, що позивачу протипоказано санаторно-курортне лікування в санаторії «Сокіл» м. Судак, оскільки стан здоров'я ОСОБА_1 не дозволяв відправити останнього на санаторно-курортне лікування.
Не погодившись з таким рішенням комісії, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до МВС України.
Забезпечення путівками до відомчих оздоровниць ветеранів ОВС України врегульоване Інструкцією про організацію реабілітаційного та санаторно-курортного лікування в Міністерстві внутрішніх справ України, яка затверджена наказом МВС від 04 листопада 2003р. № 1296
Наказом МВС України від 21 березня 2008 року № 132 затверджено зміни до вказаної Інструкції та доповнено додатком «Перелік протипоказань для направлення на реабілітаційне та санаторно-курортне лікування».
Відповідно до п. 1 розділу IV Правил медичного відбору та направлення хворих (дорослих, підлітків і дітей) на санаторно-курортне і амбулаторно-курортне лікування, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я УРСР від 16 травня 1983 року № 580 (діючий) курорт (санаторій), перебування на якому тягне за собою погіршення стану здоров'я хворого, вважається для нього протипоказаним.
У протоколі засідання комісії № 151 від 01 квітня 2013р. зазначено діагноз ОСОБА_1: «Хроническое обструктивное заболевание легких (ХОЗЛ) II ст. средней тяжести, в стадии нестойкой ремиссии, пневмосклероз, эмфизема легких II ст., легочная недостаточность (ЛН) ІІ-ІІІ ст.".
Пневмосклероз, емфізема та легенева недостатність є наслідком бронхоектатичної хвороби.
Відповідно до клінічного протоколу санаторно-курортного лікування бронхоектатичної хвороби, затвердженого наказом МОЗ України від 06 лютого 2008 року № 56 «Про затвердження клінічних протоколів санаторно-курортного лікування в санаторно-курортних закладах (крім туберкульозного профілю) для дорослого населення», критерієм для переходу до санаторно-курортного етапу реабілітації хворих з бронхоетатичною хворобою є зникнення клінічних критеріїв загострення захворювання, у період ремісії - зберігання симптомів ендобронхіту, але менш виражені, зникнення дихальної та серцево-судинної недостатності, або не вище І ступеня.
Як вбачається з клінічного протоколу умовами для направлення на санаторно-курортне лікування є знаходження захворювання в стадії ремісії. У той же час відповідно до протоколу комісії № 151 у ОСОБА_1 захворювання знаходиться в стадії нестабільної ремісії.
Крім того клінічним протоколом передбачено наявність легеневої недостатності (вона ж - дихальна недостатність) не вище І ступеню, в той час як у позивача легенева недостатність на рівні ІІ-ІІІ рівня.
З наведеного вбачається, що у зв'язку з станом здоров'я ОСОБА_1 останній не міг бути відправлений на лікування до санаторно-курортного закладу, оскільки потребує стаціонарного чи амбулаторного лікування.
Також судом встановлено, що Наказ МВС України від 21 березня 2008 року № 132 був погоджений Міністерством охорони здоров'я України та зареєстрований Міністерством юстиції України 30 травня 2008 року за № 483/15174.
Відповідно до п. 4.2 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Мін'юсту України від 12 квітня 2005 року № 34/5, що зареєстрований в Мін'юсті України 12 квітня 2005 року за № 381/10661, спеціалісти Управління державної реєстрації нормативно-правових актів Міністерства юстиції України проводять правову експертизу нормативно-правових актів, а саме перевіряють їх відповідність Конституції та чинному законодавству України, а також правилам нормопроектувальної техніки.
Експертиза нормативно-правового акта проводиться з метою встановлення повноважень суб'єкта нормотворення на прийняття цього нормативно-правового акта, забезпечення його відповідності законодавству, якості й обґрунтованості, своєчасності прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії.
Підпунктом 4.6.1 пункту 4.6 Порядку рішення про державну реєстрацію приймається Міністерством юстиції України, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції, законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, правилам нормопроектувальної техніки та правопису, і оформлюється наказом Міністерства юстиції України.
Таким чином суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ Кабінет Міністрів України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, а відтак правові підстави вважати спірний наказ незаконним відсутні.
Щодо позовних вимог про стягнення з екс-міністра МВС України ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 100 000 грн., то суд не вбачав потреби залучати ОСОБА_2 для розгляду справи, оскільки на момент підписання наказу він діяв як керівник, посадова особа МВС України, а після звільнення відповідальність за дії посадової особи несе орган, в якому така особа служила. В зв'язку з тим, що суд не визнає спірний наказ незаконним, то немає підстав для стягнення моральної шкоди, про що просить позивач.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Так, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які могли би вказувати, що спірний наказ прийнятий з перевищення повноважень, чи не у спосіб, передбачений законодавством, належним чином не обґрунтовано обставин, на які він посилається як на підстави для задоволення позовних вимог.
Враховуючи все вищевикладене, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Вєкуа Н.Г.
Суддя Головань О.В.
Суддя Соколова О.А.