28 жовтня 2013 року Справа № 911/15/04/13-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКота О.В.
суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі)
за участю представників:
від позивача:Буряк І.М. - за дов. від 12.03.2012р. № 164
від відповідача:ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
на рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013р.
та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.07.2013р.
у справі№ 911/15/04/13-г господарського суду Київської області
за позовомТребухівської сільської ради Броварського району Київської області
дофізичної особи-підприємця ОСОБА_5
простягнення 14 314,91 грн. боргу та розірвання договору оренди.
У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.10.2013р. № 02-05/847 для розгляду справи № 911/15/04/13-г сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кот О.В., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.
Требухівська сільська рада Броварського району Київської області звернулася до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 12 883,43 грн. боргу та розірвання договору від 01.04.2003р. № 4 оренди частини приміщення будинку культури.
У заяві від 18.03.2013р. про уточнення позовних вимог позивач збільшив позовні вимоги в частині стягнення боргу та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 14 314,91 грн. боргу.
Рішенням господарського суду Київської області від 18.03.2013р. (суддя Щоткін О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2013р. (головуючий суддя Куксов В.В., судді Авдеєв П.В., Яковлєв М.Л.), позов задоволено частково; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 7 101,70 грн. боргу; розірвано договір від 01.04.2003р. № 4 оренди частини приміщення будинку культури; у іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду обґрунтовані приписами статей 253, 256, 257, 261, 610, 611, 615, 651, 754, 762, 782, 783 Цивільного кодексу України, статті 283 Господарського кодексу України, статей 18, 181, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язань за договором стосовно сплати орендної плати. При цьому судом першої інстанції було застосовано за заявою відповідача позовну давність до вимог зі сплати заборгованості за період з червня 2006 року по грудень 2009 року.
Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за договором оренди від 01.04.2003р. № 4.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 181, 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 256 - 272, 324 Цивільного кодексу Української РСР, статей 5, 267, 652, 654 Цивільного кодексу України, статті 22 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на відсутності у нього заборгованості з огляду на положення пункту 4.4. договору від 01.04.2003р. № 4 та пункту 4 додаткової угоди від 01.12.2003р. до нього.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.04.2003р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір № 4 оренди частини приміщення будинку культури (далі - договір), у відповідності до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування приміщення фойє будинку культури з допоміжним приміщенням, літній танцювальний майданчик, приміщення з окремим виходом та приміщення під кафетерій з допоміжними приміщеннями для проведення культурно-дозвільної діяльності.
Згідно з пунктом 2.1. договору він вступає в силу з часу його підписання і діє на протязі десяти років, починаючи з 01.04.2003р.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору за орендоване майно орендар сплачує орендну плату щомісячно до 10 числа наступного місяця в сумі 120,00 грн. за місяць; розмір орендної плати коригується щомісячно на відсоток індексу інфляції та сплачується разом з основним платежем.
У пункті 4.4. договору сторони погодили, що всі покращення, удосконалення та переобладнання (ремонтні роботи) майна, виконані орендарем, підлягають компенсації орендодавцем у повному обсязі на підставі пред'явлених документів, актів фактично виконаних робіт, шляхом зарахування виконаних ремонтних робіт в рахунок сплати за оренду приміщення.
01.12.2003р. між сторонами було підписано додаткову угоду до договору оренди від 01.04.2003р. № 4, відповідно до пунктів 1 - 3 якої орендар, у зв'язку з відсутністю фінансування, матеріально-технічної бази будинку культури, яка потрібна для проведення масових заходів, календарних та знаменних дат, які проводяться для населення, зобов'язується забезпечити технічними засобами будинок культури (підсилююча апаратура, мікрофони, музичний центр, магнітофон, освітлювальні прилади, баян та іншими необхідними інструментами), проводити частковий ремонт приміщення, зберегти профіль діяльності клубного закладу та надавати практичну допомогу Требухівській сільській раді по організації та виконанню Програми соціально-економічного та культурного розвитку села. У свою чергу згідно з пунктом 4 даної додаткової угоди орендодавець зобов'язується звільнити орендаря від платежів, вказаних у договорі від 01.04.2003р. № 4, починаючи з 01.12.2003р.
У додатковій угоді від 01.12.2003р. сторони також погодили, що вона діє до закінчення терміну дії договору від 01.04.2003р. № 4, а у випадку забезпечення сільською радою будинку культури матеріально-технічною базою та фінансуванням для проведення заходів ця угода призупиняє свою дію.
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що з червня 2006 року було відновлено фінансування та забезпечення будинку культури матеріально-технічною базою, а тому положення додаткової угоди від 01.12.2003р. призупинили свою дію, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний був сплачувати орендну плату за договором від 01.04.2003р. № 4 з червня 2006 року.
За приписами статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з пунктом 4 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності його відповідними положеннями, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За приписами статті 285 Господарського кодексу України, статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі; залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі (стаття 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі; форма плати за користування майном встановлюється договором найму; договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; орендна плата встановлюється у грошовій формі; залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі; строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.
Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач за спірний період здійснив часткову оплату орендних платежів на загальну суму 2006,32 грн., а також у 2004-2007рр. здійснив за згодою позивача поліпшення орендованого майна на загальну суму 4 589,37 грн., які в порядку статті 778 Цивільного кодексу України та з урахуванням положень пункту 4.4. договору від 01.04.2003р. № 4 були зараховані в рахунок сплати орендних платежів. Інших орендних платежів за спірний період відповідачем проведено не було.
Вказані обставини свідчать про порушення відповідачем зобов'язання за договором оренди в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів, у зв'язку з чим позивач отримав право вимоги до відповідача стосовно стягнення заборгованості з орендної плати.
Відповідно до статей 256, 257, 262 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до статей 260, 261 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За приписами статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, касаційна інстанція погоджується з обґрунтованими і законними висновками судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів у розмірі 7 101,70 грн., а також про відмову в позові в частині стягнення заборгованості за період з червня 2006 року по грудень 2009 року у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву.
У частині позовних вимог про розірвання договору оренди від 01.04.2003р. № 4 судова колегія виходить з наступного.
Згідно з частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
У свою чергу визначена статтею 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.
Отже, право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення орендодавця до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати орендарем платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.
Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.
При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Отже, істотне порушення орендарем такої умови договору оренди як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.
Враховуючи викладене та зважаючи на встановлений судами попередніх інстанцій факт істотного порушення відповідачем умов договору оренди від 01.04.2003р. № 4 в частині своєчасного і повного внесення орендних платежів більше трьох місяців підряд, касаційна інстанція погоджується з обґрунтованими висновками судів про розірвання цього договору.
При цьому касаційна скарга не містить жодних підстав та обґрунтувань стосовно скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення позову про розірвання спірного договору оренди.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.
При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2013р. у справі № 911/15/04/13-г залишити без змін.
Головуючий суддя О.В. Кот
Судді: О.А. Кролевець
О.В. Попікова