28 жовтня 2013 року справа № 823/3093/13-а
12 год. 20 хв.м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Гаврилюка В.О.,
секретар судового засідання - Литвинчук В.М.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - Власенко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подав позов, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 28.08.2013 року № 0002121720 та № 0002131720.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що відповідачем при проведенні перевірки не враховано, що постанова про призначення документальної перевірки, а також протокол допиту свідка не є доказом будь-якого факту в ході перевірки діяльності позивача, оскільки дані, які містяться в цих документах, не доведені в ході судового слідства та не містяться у вироку суду, а тому викладені в постанові про призначення перевірки є лише припущенням.
Щодо ненадання товарно-транспортних накладних позивач зазначив, що наявність такої накладної, як основного документа для бухгалтерського обліку списання, руху та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей для фізичної особи не є обов'язковою передумовою для придбання транспортних послуг, оскільки фізичні особи, незалежно від статусу підприємця, абсолютно не зобов'язані вести бухгалтерський облік.
Також позивач зазначає, що його контрагентом в повному обсязі нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість за операціями з поставки товарів і послуг, що підтверджується даними додатків № 5 до декларацій з податку на додану вартість за відповідний період.
Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав повністю та просив його задовольнити.
В письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач просив в його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що під час проведення перевірки позивачем не надано договорів на здійснення транспортно-експедиційних послуг, поставку товарів, товарно-транспортних накладних, що підтверджують факт перевезення ячменю, а також книги обліку доходів і витрат.
Для відображення господарської операції в податковому обліку недостатньо самого лише її документального оформлення, господарська операція повинна фактично відбутися, однак перевірками ТОВ "Екотех-СМУ" та позивача засвідчено відсутність реального здійснення господарських операцій між вказаними суб'єктами.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, зареєстрований виконавчим комітетом Уманської міської ради Черкаської області 07.07.2003 року, перебуває на податковому обліку в Уманській ОДПІ з 21.07.2003р. та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 16.03.2004 НОМЕР_4.
Судом встановлено, що на підставі наказу № 469 від 08.05.2013р., виданого Уманською ОДПІ Черкаської області, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Екотех-СМУ" за період з 01.01.2009р. по 30.10.2012р.
За результатами проведеної перевірки складений акт № 640/17/НОМЕР_3 від 01.06.2013, в якому встановлені порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 вимог ст. ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2010 рік в сумі 134959 грн. 35 коп., та пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого безпідставно завищено податковий кредит в сумі 180029 грн., в тому числі по періодах: за вересень 2010 року - 37429 грн., за жовтень 2010 року - 80975 грн., за листопад 2010 року - 42560 грн., за грудень 2010 року - 19065 грн., що призвело до недоплати податку на додану вартість в сумі 180029 грн.
На підставі зазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.08.2013р.: № 0002121720 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 134959 грн. 35 коп. основного платежу; № 0002131720 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 225036 грн. 25 коп., в тому числі 180029 грн. основного платежу та 45007 грн. 25 коп. штрафних (фінансових) санкцій.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.
Статтею 51 цього Кодексу передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Частиною 1 статті 128 вказаного Кодексу передбачено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу, а згідно частини 6 вказаної статті громадянин-підприємець зобов'язаний: у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності; повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах; додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством; не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства; вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; своєчасно надавати органам доходів і зборів декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.
Аналіз вказаних положень законодавства свідчить про те, що до підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, який перебуває на загальній системі оподаткування, застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб.
Як свідчать матеріали справи, згідно наданих для перевірки податкових накладних та актів виконаних робіт позивачем придбавалися у ТОВ "Екотех-СМУ" протягом вересня-грудня 2010 року транспортно-експедиційні послуги та ячмінь пивоварний на загальну суму 1080172 грн., в тому числі ПДВ.
На підставі первинних документів, виписаних від імені ТОВ "Екотех-СМУ", позивачем включено до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, в декларації про доходи, отримані у 2010 році, витрати в сумі 899729 грн., та до складу податкового кредиту в податкових деклараціях з ПДВ за вересень-грудень 2010 року податок на додану вартість на загальну суму 180029 грн.
Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Частиною 1 статті 930 Вказаного Кодексу передбачено, що договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Такі ж положення щодо договору транспортного експедирування встановлені і в статті 316 Господарського кодексу України.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи; транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.
Отже, на переконання суду, основними документами, які підтверджують придбання позивачем протягом вересня-грудня 2010 року транспортно-експедиційних послуг та ячменю пивоварного, мають бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства товарно-транспортні накладні.
Як під час перевірки, так і до матеріалів справи позивач не надав договорів на здійснення транспортно-експедиційних послуг, поставку товарів, а також товарно-транспортних накладних, що підтверджують факти надання таких послуг та перевезення ячменю.
Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, з урахуванням зазначених обставин та відповідних норм законодавства, суд вважає, що позивач не мав правових підстав для включення до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, в декларації про доходи, отримані у 2010 році, витрати в сумі 899729 грн., та до складу податкового кредиту в податкових деклараціях з ПДВ за вересень-грудень 2010 року податок на додану вартість на загальну суму 180029 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких необхідно відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 94, 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
постановив:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.О. Гаврилюк
Постанова складена в повному обсязі 31.10.2013.