28 жовтня 2013 року Справа № 914/1215/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді суддівКота О.В. Кролевець О.А. (доповідач у справі) Попікової О.В.
розглянувши касаційну скаргу Прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави у судах прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
на рішення господарського суду Львівської області від 05.06.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 р. у справі № 914/1215/13 господарського суду Львівської області
за позовомПершого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Любо", 2. Державного підприємства "Львівське"
провизнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна
за участю представників:
прокуратури: Шекшеєва В.С.
позивача: Матвіюк М.А.
відповідача-1: не з'явився
відповідача-2: не з'явився
Перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі під розбирання, укладеного 08.08.2003 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Любо" (надалі - "ТОВ "Любо") та Військовим радгоспом "Львівський". Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. 48 ЦК УРСР та посиланням на те, що оскаржуваний договір було укладено без дотримання встановленого законодавством порядку відчуження державного майна, а саме без погодження з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням. Також прокурор зазначав, що оскаржуваний правочин є мнимим, укладеним без наміру створити юридичні наслідки.
Рішенням господарського суду Львівської області від 05.06.2013 р. (суддя Ділай У.І.) провадження у справі щодо ТОВ "Любо" припинено з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в задоволенні позову відмовлено повністю з посиланням на норми статей 257, 267 ЦК України у зв'язку із спливом позовної давності на момент звернення прокурора до суду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 р. (судді Кузь В.Л., Желік М.Б., Малех І.Б.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави у судах прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 05.06.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права, а справу передати на новий розгляд.
Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.08.2003 р. між Військовим радгоспом "Львівський" як продавцем, правонаступником якого, згідно з наказом Міністерства аграрної політики України № 441 від 22.06.2007 р., є Державне підприємство "Львівське" (надалі - "ДП "Львівське") та ТОВ "Любо" як покупцем було укладено договір купівлі-продажу будівлі під розбирання (надалі - "Договір"), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю будівельні матеріали, отримані від розбирання будівель за адресою: Яворівський район, с. Поріччя, вул. Шевченка, 6-А, 7-А, а покупець зобов'язався прийняти вказану будівлю (матеріали) та сплатити їх вартість.
Право власності на будівлю (матеріали), згідно з п. 1.3 Договору, переходить до ТОВ "Любо" з моменту підписання цього договору та сплати вартості матеріалів.
Сторонами 03.10.2003 р. підписано акт прийому-передачі обумовлених Договором будівельних матеріалів (будівлі).
Поряд з цим господарськими судами з'ясовано, що предметом оскаржуваного договору було майно, яке входило до складу військового містечка № 42 та було передано Військовому радгоспу "Львівський" від Янівської КЕЧ району. На час укладення Договору цілісний майновий комплекс Військового радгоспу "Львівський" входив до сфери управління Міністерства оборони України, а згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України № 431-р від 26.07.2006 р. був переданий до сфери управління Міністерства аграрної політики України.
З огляду на викладене, вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що предметом Договору є державне майно, а тому воно підлягало відчуженню з урахуванням встановлених законом особливостей.
Так, відповідно до п. 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1477 від 30.07.1999 р., чинного на час укладення оскаржуваного Договору, відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями, Фондом майна Автономної Республіки Крим.
В матеріалах справи відсутні докази такого погодження.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, чинного на час укладення оскаржуваного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
З огляду на вищенаведене, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскаржуваний Договір від 08.08.2003 р. було укладено з порушенням вимог законодавства, що, відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, є підставою для визнання такого договору недійсним.
В той же час, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час укладення оскаржуваного Договору, встановлювався загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), в три роки. Перебіг вказаного строку, згідно з приписами ст. 76 ЦК УРСР, починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За змістом п. 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01.01.2004 р.
Так, статтею 256 ЦК України унормовано, що особа може захистити своє цивільне право або інтерес в судовому порядку лише в межах певного строку, тобто позовної давності. Згідно з приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
З огляду на наявні в матеріалах справи обвинувальний висновок у кримінальній справі по обвинуваченню директора Військового радгоспу "Львівський" Фірича В.Ф. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК України, від 28.04.2007 р., а також позовну заяву Військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Фірича В.Ф. про стягнення 127 891,40 грн. матеріальної шкоди від 18.04.2007 р., суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що про факт укладення оскаржуваного Договору як позивачу у справі - Міністерству оборони України, так і Військовому прокурору Західного регіону України було відомо ще у 2007 році.
Проте, перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Львівської області з позовом у даній справі лише у 2013 році.
Враховуючи дане, а також наведені вище норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі під розбирання від 08.08.2003 р. заявлено прокурором поза межами позовної давності, що з урахуванням заяви відповідача - ДП "Львівське", про застосування строків позовної давності, є підставою для відмови в позові.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується також з висновком господарських судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний Договір не є мнимим, оскільки 03.10.2003 р. сторонами договору було підписано акт прийому-передачі будівельних матеріалів (будівлі) за адресою: Яворівський район, с. Поріччя, вул. Шевченка, 6-А, 7-А, тобто вчинено дії, необхідні для виконання оскаржуваного договору.
Також місцевим господарським судом вірно застосовано приписи ч. 1 ст. 80 ГПК України і припинено провадження у справі щодо ТОВ "Любо", оскільки діяльність вказаної юридичної особи було припинено у зв'язку з визнанням її банкрутом, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Твердження, викладені в касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст. ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави у судах прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Львівської області від 05.06.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 р. у справі № 914/1215/13 залишити без змін.
Головуючий суддяО. Кот
СуддіО. Кролевець
О. Попікова