Справа № 817/3398/13-а
24 жовтня 2013 року 15год. 30хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_2
відповідача: представник Матвієнко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_2
до Рівненського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення комісії, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_2 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення від 26.04.2013 про відмову визнати учасником бойових дій в Народній Республіці Ангола в період з липня 1988 року по травень 1989 року; зобов'язання визнати учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.
В позові вказав, що в період 09.06.1987 по 11.05.1989 проходив строкову військову службу в Радянській Армії у військовій частині, поштова адреса якої: Москва 400 п/я - 515Л. Із вказаної військової частини був відряджений для проходження подальшої військової служби до військової частини № 56127, яка знаходилась в місті Луанда Народної республіки Ангола, де проходив військову службу з липня 1988 року по травень 1989 року, приймаючи в цей період служби участь у бойових діях. В 1989 році був звільнений в запас по закінченню строку військової служби. В 2013 році з метою отримання статусу і посвідчення учасника бойових дій та відповідних пільг звернувся в Рівненський обласний військовий комісаріат. Однак, протоколом № 03 від 26.04.2013, зміст якого викладено в листі № 56/ЮК від 26.04.2013, йому було відмовлено в наданні статусу і посвідчення учасника бойових дій. Відмову мотивовано тим, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території. Період ведення бойових дій у Республіці Ангола у вказаній Постанові значиться з листопада 1975 року по листопад 1979 року, а тому період ведення бойових дій в Анголі не відповідає періоду перебування позивача в Анголі. Зазначає, що хоча в Переліку період бойових дій в Республіці Ангола за 1988-1989 роки відсутній, є загальновідомим факт, визнаний світовою спільнотою, що в цей період відбувався військовий конфлікт між Анголою і ПАР та велися бойові дії. Крім того, вказав, що Російською Федерацією до Федерального Закону "Про ветеранів" були внесені зміни, якими встановлено, що бойові дії в Народній Республіці Ангола відбувались з листопада 1975 року по листопад 1992 року. Позивач зазначає, що перебуваючи в Народній Республіці Ангола в період з червня 1988 року по травень 1989 року на службі в Радянській Армії, в складі радіороти Головного Військового Радника в Республіці Ангола позивач неодноразово направлявся в військові округи, де безпосередньо приймав участь у бойових діях при виконанні інтернаціонального обов'язку.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити повністю з наведених у ньому підстав.
Відповідач Рівненський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України позов не визнав, подав письмове заперечення (а.с.64-66). Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 №63 затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території. Період ведення бойових дій у Республіці Ангола у вказаній Постанові значиться з листопада 1975 року по листопад 1979 року. Відповідно до поданих ОСОБА_2 в квітні 2013 року до відповідача документів вбачається, що військову службу в Анголі ОСОБА_2 проходив в період з липня 1988 року по травень 1989 року. Крім того, у довідці Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, яку позивач представляв з іншими документами у Комісію, вказано, що в період 1988-1989 років бойові дії на території Анголи не велися. Зазначає, що факт перебування позивача у Анголі підтверджено документально, однак період ведення там бойових дій не відповідає періоду перебування ОСОБА_2 у Анголі. У Комісію позивач представляв довідку з військової частини 44708, але його участь у бойових діях в ній не підтверджена.
З наведених підстав представник відповідача в задоволенні позову просив відмовити повністю.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з таких підстав.
Судом встановлено, що в квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Рівненського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України для надання статусу та посвідчення учасника бойових дій.
23.04.2013 на засіданні комісії Рівненського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Комісія) ОСОБА_2 у встановлені статусу учасника бойових дій було відмовлено за відсутністю законних підстав. Вказане рішення Комісії оформлено протоколом №03 від 03.04.2013 (а.с.67). Про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 повідомлено листом №56/ЮК від 26.04.2013 (а.с.10).
На думку суду, відмова Комісії у встановленні позивачу статусу учасника бойових дій є неправомірною з урахуванням такого.
Відповідно до преамбули Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 зі змінами та доповненнями (далі Закон №3551-XII), цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 5 Закону №3551-XII визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій визнаються:
1) військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Великої Вітчизняної воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Великої Вітчизняної воєн;
2) учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №63 від 08.02.1994 затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, відповідно до якого визначено період бойових дій на території Анголи листопад 1975 року - листопад 1979 року.
З метою виконання вимог Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", постанов Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни", від 13.01.1995 № 16 "Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" наказом Міністерства оборони України від 08.04.2009 № 158, зі змінами, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 .05.2009 за N 428/16444, затверджено Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України (далі Положення).
Відповідно до п.7 Положення на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з числа осіб, звільнених зі Збройних Сил, колишніх партизанів та підпільників - за місцем їх реєстрації.
Обов'язки Комісії визначені пунктом 8 Положення, а саме:
приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку;
інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії;
робити запити до відповідних архівних установ, про що повідомляти заявника;
розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісій, у місячний строк;
заслуховувати пояснення громадян, які подали заяви, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази;
у разі відмови в задоволенні вимог, викладених у заяві, рішення доводити до відома громадянина в письмовій формі, а також роз'яснювати порядок оскарження прийнятого рішення.
Пунктом 9 Положення встановлено, що комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій на підставі документів:
довідок відповідного періоду, підписаних і завірених печаткою;
партизанського квитка;
посвідчення учасника підпілля;
посвідчення до знака "За разминирование";
грамот, фотографій (оригіналів);
газетних матеріалів того періоду, який потребує підтвердження;
історичних довідок, документів та інших архівних матеріалів;
документів потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім'я та по батькові заявника;
партійних документів, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період;
інших документів, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок про участь у бойових діях або розмінуванні (траленні бойових мін);
для військовослужбовців, які були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії, та для військовослужбовців постійного складу (особовий склад національного контингенту чи персоналу):
витягу з наказу (по особовому складу) Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувача виду Збройних Сил України відповідно про призначення на посаду в частину, яка перебуває у складі національного контингенту;
витягу з відповідного розділу особової справи військовослужбовця про проходження військової служби у складі національного контингенту чи персоналу;
довідки про проходження військової служби у складі національного контингенту чи персоналу;
для військовослужбовців, які перебували у відрядженні:
рішення Міністра оборони України або начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України про відрядження;
витягу з наказу по стройовій частині відповідного командира (начальника) про направлення у відрядження;
копії посвідчення про відрядження з відповідними відмітками про прибуття та вибуття;
для військовослужбовців, які брали участь у розмінуванні або траленні бойових мін:
витягу з наказу командира військової частини про призначення до групи розмінування (тралення бойових мін);
витягу з наказу командира військової частини про виїзд у складі групи на розмінування (тралення бойових мін);
акта на виконання робіт із розчистки місцевості (територіальних і нейтральних вод) від вибухонебезпечних речовин (бойових мін).
Судом встановлено, що відповідно до витягу з протоколу № 03 від 26.04.2013 засідання Комісії Рівненського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" ОСОБА_2 було подано на Комісію копію військового квитка, довідки з Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, довідку з військової частини 44708, посвідчення про відрядження, нотаріально посвідчені свідчення двох свідків. За результатами розгляду поданих документів Комісія, керуючись Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту", Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994, наказом Міністерства оборони України № 158 від 08.04.2009, та враховуючи, що на даний час зміни до Постанови Кабінету Міністрів № 63 від 08.02.1994 щодо періоду ведення бойових дій в Анголі не внесені, а також у зв'язку з тим, що немає підтвердження особистої участі у бойових діях, ОСОБА_2 у встановленні статусу учасника бойових дій було відмовлено за відсутністю законних підстав (а.с.67).
З відповіді, надісланої позивачу Рівненським обласним військовим комісаріатом 26.04.2013 №56/ЮК, встановлено, що відповідно до наданих документів ОСОБА_2 проходив військову службу в Анголі з липня 1998 року по травень 1999 року, однак у довідці Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації вказано, що в період 1988-1989 років бойові дії на території Анголи не велися. Свідчення свідків беруться до уваги, лише тоді, коли відсутні через незалежні від заявника причини документи, що підтверджують певний факт, однак в даному випадку документів для підтвердження перебування в Анголі достатньо, але період ведення там бойових дій не відповідає періоду перебування в Анголі ОСОБА_2 (а.с.10).
Судом встановлено наступне.
Військовим квитком НОМЕР_1 стверджується, що ОСОБА_2 проходив дійсну військову службу в військовій частині 74222 на посаді санінструктор з 11.06.1987 по 22.12.1987. При цьому відомості щодо призову на військову службу та щодо подальшого (після 22.12.1987) проходження військової служби у військовому квитку не відображені. Разом з тим зазначено, що 11.05.1989 ОСОБА_2 був звільнений (демобілізований) в запас на підставі наказу Міністра оборони СРСР № 117 від 28.03.1980 (а.с.25-28).
Дослідженням облікової картки ОСОБА_2 встановлено, що він був призваний на дійсну військову службу 09.06.1987 та проходив військову службу в військовій частині 74222 на посаді санінструктор з листопада 1987р. по грудень 1987р.; на посаді снайпер-стрілок АКМ з грудня 1987р. по травень 1989р. Звільнений (демобілізований) в запас 11.05.1989 на підставі наказу Міністра оборони СРСР № 117 від 28.03.1989 (а.с.95).
Довідкою військової частини 44708 м. Москва К-160/318 від 07.02.1996 № 335/5/4217, адресованою Сарненському військовому комісару Рівненської області, стверджується, що рядовий ОСОБА_2 проходив службу в Анголі в якості кулеметника вузла зв'язку Головного військового радника з 28.06.1988 по 11.05.1989 на підставі наказів начальника 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР № 0144 від 15.07.1988, № 092 від 15.05.1990 (а.с.74).
З огляду на наведене, суд вважає підтвердженим належними та допустимими доказами факт проходження ОСОБА_2 військової служби в Анголі в період з липня 1988р. по травень 1989р. Зазначені обставини сторонами не заперечуються, вищевказані докази були в розпорядженні відповідача при прийнятті спірного рішення.
Оцінюючи доводи сторін щодо наявності/відсутності доказів, які підтверджують участь ОСОБА_2 у бойових діях на території Анголи під час проходження строкової військової служби в Радянській Армії у вищевказаний період, суд виходить з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано для розгляду на Комісію посвідчені нотаріально заяви зі свідченнями учасників бойових дій ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які підтвердили, що ОСОБА_2 проходив разом з зазначеними особами дійсну військову службу в Республіці Ангола з червня 1988 року по червень 1989 року та приймав участь в бойових діях. При цьому, статус зазначених осіб як учасників бойових дій, факт та період проходження ними військової служби в Республіці Ангола підтверджений документально та відповідачем не заперечується (а.с.13-20).
Відповідно до пункту 10 Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 08.04.2009 № 158, за відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником.
Всупереч наведеному, Комісією безпідставно не було враховано вищевказані свідчення учасників бойових дій ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Факт участі позивача в бойових діях в Республіці Ангола підтверджується показаннями допитаних судом 15.10.2013 свідків - учасників бойових дій ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10
З урахуванням наведеного, суд критично оцінює відомості, що відображені в довідці військової частини 44708 від 07.02.1996 № 335/5/4217 (а.с.74) про те, що Головний військовий радник не підтвердив участі ОСОБА_2 в бойових діях в Анголі в період проходження військової служби, тим більше, що чинне законодавство України не містить вимоги про підтвердження відповідних обставин виключно Головним військовим радником Республіки Ангола.
Як встановлено зі змісту спірного рішення, пояснень представника відповідача та письмового заперечення проти позову, відмовляючи в визначенні позивачу статусу учасника бойових дій, Комісією було враховано також довідку Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 25.09.2000, якою на підставі Закону Російської Федерації "Про ветеранів" від 05.01.2000 повідомлено, що в період червень 1988р. - червень 1989р. в бойових діях в Анголі громадяни Російської Федерації участі не приймали (а.с.75).
Разом з тим, станом на квітень 2013р. відомості, відображені в архівній довідці Міністерства оборони Російської Федерації за 2000 рік, не відповідають дійсності, позаяк відповідно до Федерального Закону "Про ветеранів" Російської Федерації, з урахуванням змін, які набрали чинності з 01.01.2009, період ведення бойових дій на території Анголи визначено до листопада 1992 року.
Також суд критично оцінює заперечення стороною відповідача факту ведення бойових дій в Республіці Ангола в період проходження строкової військової служби позивачем, а виключно в період листопад 1975 - листопад 1979рр.
При цьому суд враховує, що письмовими доказами, зібраними у справі, стверджується надання статусу учасника бойових дій громадянам України (ОСОБА_7, ОСОБА_8), які проходили військову службу в Республіці Ангола в період, аналогічний періоду проходження військової служби позивачем. Таким чином, уповноважені державні органи України (відповідні військові комісаріати) визнали ведення бойових дій в Республіці Ангола за участю військовослужбовців Радянської Армії поза межами періоду, який визначений Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994.
Крім цього, суд вважає загальновідомим факт ведення бойових дій в Республіці Ангола поза межами періоду 1975-1979рр., у тому числі в період 1988-1989рр.
Зазначеного висновку суд дійшов з урахуванням Резолюції Європейського Парламенту (European Parliament resolution on Angola) Р5-ТА(2002)0192 від 11.04.2002, за змістом якої Європейський Парламент:
- беручи до уваги попередні резолюції стосовно ситуації в Анголі,
- беручи до уваги нещодавню резолюцію по південній Африці, прийняту АКТ-ЄС Об'єднаною парламентською Асамблеєю, від 21 березня 2002, Кейп-Таун, Південна Африка,
- беручи до уваги заключення Європейської ради в Барселоні (15/16 березня 2002) по розвитку в Анголі після смерті Жонаша Савімбі (засновника повстанського угрупування УНІТА),
- беручи до уваги позицію Ради безпеки ООН стосовно нової мирної ініціативи в Анголі,
- беручи до уваги положення Генерального Секретаря ООН від 25 лютого 2002, -
вітає підписання Угоди про припинення вогню «Lusaka Protocol Complementary Memorandum Towards the Cease of Hostilities and Further Outstanding Military Matters» між урядом Анголи та військовими лідерами угрупування УНІТА від 4 квітня 2002 року в Луанді, що йменує нову еру довготривалого миру в Анголі (http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2003:127E:0694:0696:EN:PDF).
Таким чином, міжнародною спільнотою визнано факт припинення бойових дій в Анголі в 2002 році, в той час як військовослужбовці Радянської Армії виконували інтернаціональний обов'язок на території Анголи до 1992 року.
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).
З огляду на вищенаведене, за результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що при відмові у визначенні позивачу статусу учасника бойових дій Комісія відповідача діяла необгрунтовано, без урахування всіх обставин справи, що мали значення для прийняття рішення, упереджено та формально. За встановлених обставин рішення Комісії Рівненського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, оформлене протоколом №03 від 26.04.2013, про відмову визнати ОСОБА_2 учасником бойових дій в Республіці Ангола в період з липня 1988 по травень 1989 року, - не відповідає критеріям правомірності, установленим в статті 2 КАС України, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо надання позивачу статусу учасника бойових дій та видати йому посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка.
Судові витрати відповідно до ч.1 ст.94 КАС України суд присуджує на користь позивача.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Рішення комісії Рівненського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, оформлене протоколом № 03 від 26.04.2013, про відмову визнати ОСОБА_2 учасником бойових дій в Республіці Ангола в період з липня 1988 по травень 1989 року - визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати Рівненський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України вчинити дії щодо надання ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій та видати йому посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка.
Присудити на користь позивача ОСОБА_2 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 34,41 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дорошенко Н.О.