"28" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/61113/12
К/9991/61222/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційні скаргиУжгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби та Спільного українського-угорського підприємства «Геліос»
на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012
у справі № 2а-0770/820/11
за позовомУжгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області
доСпільного українського-угорського підприємства «Геліос»
простягнення податкового боргу,-
Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція Закарпатської області звернулась до суду з адміністративним позовом до Спільного українського-угорського підприємства «Геліос» про стягнення податкового боргу у розмірі 93 905,95 грн.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 позов було задоволено та стягнуто з Спільного українського-угорського підприємства «Геліос» на користь бюджету податковий борг у розмірі 93 905,95 грн. по наступних платежах: платіж «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 9 357,26 грн. (у т.ч. пеня в розмірі 4 595,55 грн.), платіж «земельний податок з юридичних осіб» у розмірі 84 450,26 грн. (у т.ч. пеня в сумі 1 556,46 грн.) та платіж «комунальний податок» у розмірі 98,43 грн. (у т.ч. пеня в сумі 19,91 грн.).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 у даній справі скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково; стягнуто з Спільного українського-угорського підприємства «Геліос» на користь бюджету податковий борг за платежем «земельний податок з юридичних осіб» за лютий-грудень 2008 року та січень-листопад 2010 року в сумі 82 954,98 грн.; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Ужгородська МДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Спільне українсько-угорське підприємство «Геліос» також подало касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог, оскільки вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивача відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги підприємства є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги позивача відмовити.
Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилань в касаційній скарзі.
Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги податкового органу обґрунтовані тим, що за відповідачем обліковується податкова заборгованість по платежах: «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)»; «земельний податок з юридичних осіб»; «комунальний податок».
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про їх обґрунтованість та необхідність задоволення позову про стягнення з відповідача податкового боргу у розмірі 93 905,95 грн.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що вимога про сплату земельного податку за лютий-грудень 2008 року та січень-листопад 2010 року в сумі 82 954,98 грн. є підставною та підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем належних платежів з цього податку, а в частині вимог про стягнення заборгованості по податку на додану вартість та комунального податку - дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на те, що відповідачем належними доказами підтверджено сплату зазначених видів податків, а Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (зокрема, п.7.7 ст.7 цього Закону) не надає податковому органу право змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податків.
Суд касаційної інстанції такі висновки як суду апеляційної інстанції, так і суду першої інстанції у даній справі вважає завчасними, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Згідно пп.6.2.1 п.6.2 ст.6 названого Закону у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
При цьому, підпунктом 6.2.3 п.6.2 ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлений порядок надіслання першої та другої податкових вимог.
Згідно пп.6.3.2 п.6.2 ст.6 названого Закону у разі, коли у платника податків, якому було надіслано першу податкову вимогу, виникає новий податковий борг, друга податкова вимога має містити суму консолідованого боргу. При цьому окрема податкова вимога щодо такого нового податкового боргу не виставляється. Консолідованим вважається борг, визначений у першій податковій вимозі, збільшений на суму нового податкового боргу, що виник до виставлення другої податкової вимоги.
Таким чином, положеннями Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент спірних правовідносин) не передбачено направлення податкової вимоги на кожну нову суму податкового боргу після направлення контролюючим органом платнику податку другої податкової вимоги.
Виставлення нової податкової вимоги на нову суму податкового боргу можливе лише після відкликання попередньої податкової вимоги за наявності підстав, передбачених п.6.4 ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Тобто, друга податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту, зокрема, повного погашення податкового боргу платником за всіма видами податків і зборів. При цьому, грошові зобов'язання, які складають податковий борг, можуть змінюватися як кількісно, так і за видами податків. Тільки після того, як платник податків повністю погасить податковий борг, включаючи пеню, податкова вимога буде вважатись відкликаною, а у разі виникнення в майбутньому суми податкового боргу - контролюючим органом має бути виставлена нова податкова вимога.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог податковий орган посилається на направлені позивачу першу податкову вимогу №1/105 від 20.11.2001 та другу податкову вимогу № 2/346 від 13.02.2002, тоді як позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості по податку на додану вартість, земельного та комунального податків за 2008-2009 роки.
Для встановлення факту чинності другої податкової вимоги № 2/346 від 13.02.2002 станом на час звернення з позовом до суду та підтвердження обставин, що зумовлюють звернення позивача з даним позовом, суди повинні були встановити дату надіслання у встановленому порядку податкової вимоги платникові податків, а також встановити, чи не був погашений позивачем борг після вручення йому другої податкової вимоги № 2/346 від 13.02.2002 (тобто, чи порушувалась безперервність наявної у позивача податкової заборгованості), та чи розповсюджується на нього порядок стягнення податкового боргу, передбачений нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Встановлення вказаних обставин є визначальним для правильного вирішення спору по даній справі. Проте, вказані обставини залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційні скарги Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби та Спільного українського-угорського підприємства «Геліос» задовольнити частково.
2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний