23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/57166/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 року
та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 року
та касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Кременчуцьке взуттєве виробничо-торговельне об'єднання»
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 року
у справі № 2а-1670/1533/12
за позовом публічного акціонерного товариства «Кременчуцьке взуттєве виробничо-торговельне об'єднання» (далі - позивач, ПАТ «КреВВТО»)
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ)
про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ПАТ «КреВВТО» звернулось у березні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.03.2012 року № 0003412301/3, № 0003382301/3, № 0000202303/7, № 0003372301/2 та податкового повідомлення-рішення від 01.03.2012 року № 0003442301/4 в частині збільшення суми податку на додану вартість у розмірі 98 099,00 гривень основного платежу та застосованих на цю суму штрафних санкцій в розмірі 13 675,00 гривень.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 року адміністративний позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 01.03.2012 року, а саме: № 0003412301/3 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 401 510,00 гривень; № 0003442301/4 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 116 487,00 гривень за основним платежем та 12 793,00 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0003382301/3 та № 0003372301/2 - повністю. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 року постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 року скасована в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003372301/2 від 01.03.2012 року, за яким визначено суму орендної плати за землю в сумі 81 076,86 гривень та за штрафними санкціями в сумі 5431,87 гривня. Прийнята в цій частині нова постанова, якою в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, також подав касаційну скаргу, в якій просить змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, залишивши судове рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Полтавської області Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.
ПАТ «КреВВТО» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 26.12.1991 року (ідентифікаційний код 00308270), відповідно до свідоцтва № 100331612 від 17.07.1997 року позивач є платником податку на додану вартість і на даний час перебуває на податковому обліку у відповідача. За даними Управління статистики у м. Кременчуці до видів діяльності позивача за КВЕД відносяться: 51.90.0 Інші види оптової торгівлі; 51.42.3 Оптова торгівля взуттям; 51.51.0 Оптова торгівля паливом; 52.43.0 Роздрібна торгівля взуттям та шкіряними виробами; 70.20.0 Здавання в оренду власного нерухомого майна.
З 13.01.2012 року по 03.02.2012 року відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, результати якої оформлено актом від 09.02.2012 року № 682/23-209/00308270.
Висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема положень: пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 107 307,00 гривень; пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток у загальній сумі 419 177,00 гривень; пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 14.1.146 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 120 020,00 гривень; пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, в результаті чого занижено орендну плату за землю за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року на загальну суму 81 076,86 гривень; п. 2.8, п. 3.5, п. 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, в результаті чого встановлено перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі на загальну суму 3099,54 гривень.
На підставі зазначеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ 01.03.2012 року були, крім інших, винесені наступні податкові повідомлення-рішення: № 0003412301/3, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІV квартал 2010 року на 222 492,00 гривні, за І квартал 2011 року на 34 349,00 гривень, за ІІ квартал 2011 року на 127 987,00 гривень, за ІІІ квартал 2011 року на 34 349,00 гривень, разом 419 177,00 гривень; № 0003382301/3, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 107 307,00 гривень за основним платежем та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 26 826,75 гривень, разом 134 133,75 гривні; № 0003442301/4, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 120 020,00 гривень за основним платежем та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 13 676,00 гривень, разом 133 696,00 гривень; № 0003372301/2, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на 81 076,86 гривень за основним платежем та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 5431,87 гривня, разом 86 508,73 гривень; № 0000202303/7, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 6199,08 гривень за порушення ведення касових операцій у національній валюті в Україні.
Як вбачається з матеріалів справи фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень взято висновок перевірки про заниження позивачем податку на прибуток у сумі 107 307,00 гривень та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 419 177,00 гривень за господарськими операціями з ТОВ «Агрофірма «Агросправа», ПАТ «Підводтрубопровід», ТОВ «Консультаційне бюро» та з ПП «Пластбуд».
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, погодився з доводами податкового органу щодо безпідставності віднесення позивачем до складу валових витрат суми коштів у розмірі 17 667,00 гривень та податкового кредиту у розмірі 3533,00 гривні за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг № 0202-09/03 від 02.02.2009 року, укладеного ЗАТ «Кременчуцьке взуттєве виробничо-торгівельне об'єднання» з ТОВ «Консультаційне бюро С.П. Черних» та прийшов до висновку, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Консультаційне бюро С.П. Черних» носили формальний характер без реального надання послуг консультаційного характеру та спрямовані на умисну й протиправну мінімізацію податкового навантаження на платника податків, у даному випадку - ПАТ «КреВВТО», у зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач під час проведення перевірки позивача правомірно нарахував суб'єкту господарювання податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток по господарським операціям позивача з ТОВ «Консультаційне бюро С.П. Черних» та штрафні санкції за порушення порядку ведення касових операцій у національній валюті.
Також, суд першої інстанції, приймаючи до уваги розрахунок застосування штрафних санкцій визнав правомірним висновок Кременчуцької ОДПІ лише в частині завищення позивачем суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 17 667,00 гривень, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 01.03.2012 року № 0003412301/3 підлягає скасуванню в частині зменшення значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 401 500,00 гривень, а податкове повідомлення-рішення від 01.03.2012 року № 0003382301/1 підлягає скасуванню повністю. Так само підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 01.03.2012 року № 0003442301/4 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 116 487,00 гривень за основним платежем та 12 793,00 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суд апеляційної інстанції, скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003372301/2 від 01.03.2012 року, за яким визначено суму орендної плати за землю в сумі 81 076,86 гривень та за штрафними санкціями в сумі 5431,87 гривня, прийнявши в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовив, а в іншій частині рішення суду залишив без змін, зазначивши про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що наявність нового розміру нормативної грошової оцінки не може бути підставою для визначення розміру орендної плати доки її не буде покладено в основу договору оренди та дійшов висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків і зборів, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями спеціальних Законів. Тому положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать вказаним Законам, не можуть застосовуватися.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.
Правові відносини з приводу формування валових витрат врегульовані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 5.1 статті 5 якого валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що валові витрати перевіряємого періоду позивач формував за господарськими договорами з купівлі бензину у ТОВ «Агрофірма «Агросправа» на загальну суму 138 468,00 гривень, у тому числі ПДВ 23 078,00 гривень, отримання послуг з оренди нежитлових приміщень у ПАТ «Підводтрубопровід» на загальну суму 212 375,16 гривень, у тому числі ПДВ 35 395,86 гривень, отримання консультаційних послуг від ТОВ «Консультаційне бюро» на загальну суму 21 400,00 гривень, у тому числі ПДВ 3567,00 гривень, отримання послуг з капітального ремонту покрівлі цеху № 6 від ПП «Пластбуд» на загальну суму 216 526,80 гривень, у тому числі ПДВ 36 087,80 гривень.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.10.2010 року між ТОВ «Агрофірма «Агросправа» (постачальник) та ПАТ «КреВВТО» (покупець) укладено договір купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів, за умовами якого позивач придбав у постачальника бензин марки А-80 у кількості 20 980 л, що з урахуванням густини складає 15,504 т на загальну суму 138 468,00 гривень, у тому числі ПДВ 23 078,00 гривень. Відповідно до положень п.2.1 вказаного договору постачальник зобов'язаний передати у власність покупця товар у відповідності з розділом 1 цього Договору з оформленням актів прийому-передачі та інших документів (в разі необхідності). При передачі товару постачальник за вимогою покупця надає сертифікат відповідності із зазначенням найменування товару.
Факт здійснення вказаної господарської операції підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій рахунком-фактурою, видатковою накладною, податковою накладною, актом прийому-передачі, платіжним дорученням, сертифікатом відповідності на бензин автомобільний А-80.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що придбаний бензин був переданий на зберігання за договором зберігання № 2 від 01.04.2008 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Агрофірма «Агросправа», згідно акту приймання передачі від 23.12.2010 року, а в подальшому даний товар був переданий ТОВ «Черкаси-Оіл» (Комісіонеру) на комісію згідно договору комісії від 01.11.2010 року для реалізації через мережу автозаправок комісіонера, що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій товарно-транспортними накладними.
Факт реалізації бензину через мережу автозаправок комісіонера підтверджується дослідженими судами заявками на реалізацію, актами прийому передачі до договору зберігання, актами прийому-передачі товару на комісію, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт до договору комісії.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарську операцію з купівлі бензину у ТОВ «Агрофірма «Агросправа» позивач підтвердив усіма необхідними первинними документами, які містять відомості про зміст правочину та підтверджують його фактичне виконання. Правильність їх оформлення перевіркою під сумнів не ставиться.
За зазначених обставин, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що при наявності податкової накладної на реально придбаний товар, який позивач в подальшому використав у власній господарській діяльності у податкового органу не було законного права на виключення сум ПДВ зі складу податкового кредиту.
Щодо висновку відповідача про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат сум коштів, сплачених за договором підряду № 46 від 16.05.2011 року, укладеним з ПП «Пластбуд», то судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником приміщення літера А2 (цеху № 6), яке здано в оренду за договором оренди (піднайму) приміщення № 26/07-11 від 01.04.2011 року товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» (нині -ТОВ «ДІЄСА») для використання як торгівельний комплекс із продажу непродовольчих товарів і послуг, з урахуванням розміщення адміністративного приміщення (офісу) і складських приміщень. У зв'язку з необхідністю відремонтувати дах приміщення, 16.05.2011 року між ПАТ «КреВВТО» (замовник) та ПП «Пластбуд» (підрядник) укладено договір підряду № 46, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати капітальний ремонт покрівлі цеху № 6 згідно із затвердженою проектно-кошторисною документацією. Згідно з пп. 3.1.2 вказаного договору підрядник зобов'язується виконати своїми силами і коштами, зі свого матеріалу, якісно та у встановлений термін передбачені цим договором роботи підрядника відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації.
Факт виконання умов даного договору підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій актом приймання виконаних будівельних робіт, відомостями ресурсів до актів виконаних робіт, актом приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними.
Судами встановлено, що на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача ПП «Пластбуд» перебуває в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, має свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, відповідно до ліцензії, виданої Інспекцією архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області 11.11.2009 року має право на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, терміном дії до 11.11.2014 року.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що викладені в акті перевірки висновки про порушення контрагентами позивача вимог ст. ст. 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.
Щодо взаємовідносин позивача з ПАТ «Підводтрубопровід» (м. Київ) з приводу отримання послуг з оренди приміщення, то судами попередніх інстанцій встановлено, що правовідносини з приводу отримання від ПАТ «Підвотрубопровід» послуг з оренди нежитлового приміщення розпочалися ще в липні 2008 року з метою організації торгівельно-складських площ для розміщення частини свого обладнання, матеріалів, які використовувались для виготовлення замовлень Міністерства оборони України та іншої продукції позивача - взуття в асортименті, що підтверджується інвентаризаційними відомостями. Площа орендованих приміщень з 2008 року до 2009 року зменшилася з 635,8 м2 до 187,7 м2 у зв'язку зі зменшенням обсягів продукції.
Крім того, судами встановлено, що на час проведення перевірки діяв договір оренди нежитлових приміщень № 16/12-09-01 від 16.12.2009 року, за умовами якого ЗАТ «Підподтрубопровід» (орендодавець) передає, а ПАТ «КреВВТО» (орендар) приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 301,1 м2 учбово-виробничого корпусу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Курнатовського, 20 відповідно до копії плану нежитлового приміщення, що є Додатком № 1 до даного договору. Відповідно до пункту 1.2 договору № 16/12-09-01 від 16.12.2009 року зазначені приміщення належать орендодавцеві на правах власності. Вартість оренди приміщень встановлюється відповідно до даного договору та розрахунку місячної орендної плати, що є невід'ємною частиною даного договору. Згідно з п. 2.1 договору ціль використання приміщень -організація торгівельно-складських площ. Орендар вступає у строкове платне користування приміщенням за Актом приймання передачі приміщень, який укладається протягом трьох робочих днів з моменту укладення даного договору (п. 3.1).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов визначених договором позивач здійснював розрахунки з орендодавцем, що підтверджується дослідженими судами податковими накладними, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями. Правильність оформлення первинної документації під сумнів перевіркою не ставиться.
Щодо доцільність оренди приміщень у м. Києві позивач зазначив, що реалізація залишків власної продукції значно простіше здійснюється в м. Києві, а ніж у м. Кременчук. До того ж, судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначені правовідносини вже були предметом перевірки при проведенні Кременчуцькою ОДПІ виїзної планової перевірки ЗАТ «Кременчуцьке взуттєве виробничо-торгівельне об'єднання» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.06.2010 року, результати якої оформлено актом № 6071/23-209/00308270 від 16.11.2010 року. Висновками вказаного акту перевірки за цими правовідносинами порушень встановлено не було, доцільність укладення угод оренди нежитлових приміщень перевіркою під сумнів не ставилася.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат сплачені кошти за отримані послуги з оренди приміщень.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно, в свою чергу погодилися з доводами перевірки щодо безпідставності віднесення позивачем до складу валових витрат суми коштів у розмірі 17 667,00 гривень та податкового кредиту в розмірі 3533,00 гривні за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг № 0202-09/03 від 02.02.2009 року, укладеного ЗАТ «Кременчуцьке взуттєве виробничо-торгівельне об'єднання» з ТОВ «Консультаційне бюро С.П. Черних», з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами вказаного договору замовник (ЗАТ «Кременчуцьке взуттєве виробничо-торгівельне об'єднання») доручає, а виконавець (ТОВ «Консультаційне бюро С.П. Черних») бере на себе зобов'язання надавати замовникові послуги, пов'язані з господарською діяльністю замовника, а саме: фінансові консультації; консультаційні послуги з питань комерційної діяльності, управління, інших консультаційних послуг з фінансових, економічних і правових питань; консультації з питань розробки бізнес-плану; проводити аналіз фінансово-господарського стану підприємства; проводити аналіз загальної ринкової ситуації на ринках послуг, які надає або планує надавати замовник; консалтингові послуги в різноманітних формах, що обираються залежно від побажань і можливостей замовника, характеру замовлень, очікуваного результату.
Факт надання послуг підтверджується дослідженим судами попередніх інстанцій підписаним сторонами актом прийому-передачі наданих послуг, який складається в місяці, коли ці послуги були надані (п. 4.3 договору).
Судами встановлено, що на підставі вказаного договору сторонами були укладені Додаткові угоди № 18 від 01.07.2010 року та № 19 від 09.08.2010 року, у відповідності до яких виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику послуги, пов'язані з господарською діяльністю замовника, а саме фінансові консультації на теми: «Порядок утримання надлишково виплачених сум», «Реєстр податкових накладних: нюанси заповнення», «Маєш боржника - сплати за нього податок», «Мінімальній погодинній оплаті бути!».
Факт отримання послуг позивачем підтверджується дослідженими судами рахунками-фактурами, податковими накладними, платіжними дорученнями та актами прийому-передачі наданих послуг.
Податковий орган, заперечуючи право позивача на віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум коштів сплачених за договором № 0202-09/03 від 02.02.2009 року, зазначає, що в ході перевірки немає можливості встановити необхідність отримання консультаційних послуг у господарській діяльності підприємства та яким чином вона вплинула на її результати. Тому немає можливості встановити правомірність віднесення таких витрат до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2011 року.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку, суди попередніх інстанцій вірно виходили з положень, закріплених нормою п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідності з якою валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказують на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що отримані позивачем консультаційні послуги сприяли збільшенню доходів від укладених угод та збільшенню інших доходів чи зменшенню дебіторської заборгованості. Позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували той факт, що отримані ним послуги в рамках договору № 0202-09/03 від 02.02.2009 року мають пряме відношення до господарської діяльності підприємства.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Консультаційне бюро С.П. Черних» носили формальний характер без реального надання послуг консультаційного характеру та спрямовані на умисну й протиправну мінімізацію податкового навантаження на платника податків, у даному випадку - ПАТ «КреВВТО», у зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, судами встановлено, що при дослідженні обставин декларування позивачем валових витрат у ІV кварталі 2010 року перевіркою встановлено порушення пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок віднесення ПАТ «КреВВТО» до складу інших витрат суми валових витрат за відревізований період коштів у розмірі 306 100,00 гривень (246 100,00 гривень - відсотки за користування кредитними коштами та 60 000,00 гривень - передплата за товари, реалізовані в ІV кварталі 2010 року, які були враховані до валових витрат у попередньому періоді).
Щодо відсотків за користування кредитними коштами, то судами встановлено, що актом попередньої виїзної планової перевірки ЗАТ «Кременчуцьке взуттєве виробничо-торгівельне об'єднання» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.06.2010 року № 6071/23-209/00308270 від 16.11.2010 року було встановлено факт безпідставного віднесення платником податків до складу інших витрат суми нарахованих відсотків банку за користування кредитними коштами в розмірі 246 100,00 гривень, у тому числі за ІІ квартал 2010 року в сумі 246 100,00 гривень у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів, а саме відсутності банківських виписок.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач своє право на віднесення до складу валових витрат у перевіряємий період пов'язує з наданням на перевірку підтверджуючих документів, але не були взяті до уваги без належних пояснень, а саме банківських виписок про сплату комісії та відсотків за користування кредитними коштами за договором кредитної лінії (в національній валюті) № 2305/0500/02/08 від 09.07.2008 року, укладеного між АКБ «Індустріалбанк» та ЗАТ «Кременчуцьке взуттєве виробничо-торгівельне об'єднання».
Відповідно до пп. 5.2.6 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді.
Таким чином, колегія суддів касаційної іпогоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність висновку Кременчуцької ОДПІ про порушення платником податків норми пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, завищення валових витрат у розмірі 246 100,00 гривень, оскільки позивачем надані всі необхідні документи на підтвердження правомірності формування валових витрат у тому звітному періоді, у якому були відновлені підтверджуючі документи щодо фату погашення власних кредитних зобов'язань перед банком.
Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставним висновок перевірки про завищення позивачем валових витрат на суму 60 000,00 гривень, як передплати за реалізований товар у ІV кварталі 2010 року, оскільки акт перевірки в п. 4 розділу 3.1.2., де наведено описання вказаного порушення, не містить жодного посилання на первинний документ з аналізу якого податківцями було встановлено порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 України «Про оподаткування прибутку підприємств». В жодній з декларацій позивача така передплата не віднесена до валових витрат.
З урахуванням викладеного, суди дійшли до вірного висновку, що позивач правомірно включив до складу валових витрат суму коштів у розмірі 306 100,00 гривень.
Крім того, суди попередніх інстанцій, приймаючи до уваги розрахунок застосування штрафних санкцій, вірно визнали правомірним висновок Кременчуцької ОДПІ лише в частині завищення позивачем суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 17 667,00 гривень, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 01.03.2012 року № 0003412301/3 підлягає скасуванню в частині зменшення значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 401 500,00 гривень, а податкове повідомлення-рішення від 01.03.2012 року № 0003382301/1 підлягає скасуванню повністю. Так само підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 01.03.2012 року № 0003442301/4 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 116 487,00 гривень за основним платежем та 12 793,00 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями.
Щодо правильності висновку Кременчуцької ОДПІ про застосування до позивача штрафної санкції у розмірі 6199,08 гривень за порушення порядку ведення касових операцій у національній валюті, то судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що представник позивача не заперечуючи факту самого правопорушення, посилався на недотримання податковим органом річного строку застосування адміністративно-господарських санкцій, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів перевірки, то в порушення п. 2.8, п. 3.5, п. 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004 року № 637, перевіркою виявлено перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі ПАТ «КреВВТО», оскільки видатковий касовий ордер від 26.10.2010 року № 74 на суму 3099,54 гривень не містить підпису одержувача готівкових коштів ОСОБА_5. Таким чином, перевищення залишку готівкових коштів на кінець дня складає 3099,54 гривень.
Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Отже, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що оскільки штрафні санкції чинним ПК України віднесено до грошових зобов'язань платника податків, то твердження позивача про можливість застосування до даних правовідносин строків давності встановлених Господарським кодексом України є необґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позов у частині вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 01.03.2012 року № 0000202303/7 задоволенню не підлягає.
Скасовуючи податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 01.03.2012 року № 0003372301/2, суд першої інстанції виходив з того, що висновок перевірки про заниження позивачем орендної плати за землю на загальну суму 81 076,86 гривень є передчасним, оскільки розмір орендної плати, відповідно до ст. 288 ПК України, визначається з договору оренди, а не з листа органу виконавчої влади.
Проте, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне, з чим також погоджується колегія суддів касаційної інстанції.
Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачаться з матеріалів перевірки, що у другому півріччі та за 9 місяців 2011 року підприємство нараховувало та сплачувало орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 11 503 м2, яка складає 1 659 997,93 гривень, та земельної ділянки площею 708 м2, яка складає 212 860,20 гривень згідно з договором оренди землі від 19.05.2005 року № 040554800070А. Проте, у 2011 році підприємством отримано від Управління Держкомзему у м. Кременчук витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.03.2011 року № 01-21/2911, згідно якого грошова оцінка становить 744,37 грн. за 1 м2.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що Кременчуцька міська рада Полтавської області рішенням від 24.11.2009 року передбачила введення в дію нової нормативної грошової оцінки земель з 01.01.2011 року.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про плату за землю» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Стаття 13 Закону України «Про плату за землю» визначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.
Граничні розміри орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України «Про оренду землі», та є обов'язковими при укладенні відповідних договорів.
Пункт 8 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
Статтею 14 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який правомірно вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що наявність нового розміру нормативної грошової оцінки не може бути підставою для визначення розміру орендної плати доки її не буде покладено в основу договору оренди та прийшов до вірного висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків і зборів, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями спеціальних Законів. Тому положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать вказаним Законам, не можуть застосовуватися.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Замінити Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби її правонаступником Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області.
Касаційні скарги Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області та публічного акціонерного товариства «Кременчуцьке взуттєве виробничо-торговельне об'єднання» - відхилити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 року у справі № 2а-1670/1533/12 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
І.В. Приходько