"23" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/69206/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Стоцького О.І.,
представника позивача Мисник Н.В.
представника відповідача Манікало І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 року
у справі № 2а-1970/699/12 (№ 110685/12/9104)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері» (далі - позивач, ПрАТ «Галіція Дистилері»)
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків у м. Києві (далі - відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП)
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ПрАТ «Галіція Дистилері» звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.02.2012 р. № 0001084020, яким позивачу донараховано основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 2 851 453,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 712 863,00 грн.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.05.2012 р. у позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 р., постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.05.2012 р. - скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП форми «Р» №0001084020 від 10.02.2013 р.
Не погоджуючись із судовим рішенням у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваного судового рішення, норм матеріального та процесуального права.
Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Окружна державна податкова служба - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні фактичні обставини справи.
СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, на підставі наказів від 05.01.2012 р. № 3 та від 06.01.2012 р. № 8, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, у період з 05.01.2012 р. по 25.01.2012 р. проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ПрАТ «Галіція Дистилері» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Артіссофт» за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт від 25.01.2012 р. № 59/40-20/31274359 та встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що відповідає пунктів 198.3, 198,6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 2 851 453,00 грн., в тому числі: в жовтні 2010 року на суму податку на додану вартість 461 411,00 грн., в листопаді 2010 року на суму податку на додану вартість 1 195 021,00 грн., в грудні 2010 року на суму 1 195 021,00 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.02.2012 р. № 0001084020, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 3 564 316,00 грн., у тому числі 2 851 453,00 грн. сума основного платежу та 712 863,00 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій.
Як вбачається з акту № 59/40-20/31274359 від 25.01.2012 р., підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували твердження податкового органу про неможливість реального здійснення господарських операцій по договору № 04-10/10 від 04.10.2010 р. укладеному із ТОВ «Артіссофт», яке, на думку перевіряючих, здійснювало діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вимоги третіх осіб.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач не мав права на формування податкового кредиту по господарських операціях по договору № 04-10/10 від 04.10.2010 р., що укладений між ЗАТ «Галспирт» (правонаступник - ПрАТ «Галіція Дистилері») та ТОВ «Артіссофт», оскільки вони, виходячи з висновків суду, фактично не здійснювались.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції, заперечуючи проти тверджень податкового органу, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Як підтверджується матеріалами справи, що між ЗАТ «Галспирт» (правонаступник - ПрАТ «Галіція Дистилері») (Замовник) та ТОВ «Артіссофт» (Виконавець), укладено договір № 04-10/10 від 04.10.2010 р. про організацію рекламної компанії, предметом якого є надання послуг з розміщення в ефірі телеканалів рекламних матеріалів замовника.
В жовтні-грудні 2010 року ТОВ «Артіссофт» та ЗАТ «Галспирт» складено первинні документи, згідно яких ТОВ «Артіссофт» надало позивачу послуги з медіа-планування та розміщення рекламного ролику торгової марки «Грінвіч» на телеканалах «Інтер», «СТ «Студія 1 + 1» та «Україна» на загальну суму 17 100 000,00 грн., в тому числі податок нв додану вартість складає 2 863 300,00 грн.
В свою чергу, ТОВ «Артіссофт», на виконання умов договору № 04-10/10 від 04.10.2010 р. укладені договори та складені первинні документи, згідно яких в жовтні-грудні 2010 року ТОВ «Укрінвестбудцентр», ПП «Дана-Даблью» та ТОВ «Малекон» надали ТОВ «Артіссофт» послуги з розміщення рекламного ролику ТМ «Грінвіч» на телеканалах «Інтер», «СТБ», «Студія 1 + 1» та «Україна», що не суперечить п.1.1 Договору про організацію рекламної кампанії № 04-10/10 від 04.10.2010 р., яким передбачено, що виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику (позивач) послуги з розміщення в ефірі телеканалу рекламних матеріалів замовника та/або клієнтів замовника, а замовник зобов'язується приймати ці послуги та оплачувати їх на умовах, передбачених договором, враховуючи те, що в даному Договорі не зазначено обмеження чи заборону покладення виконавцем (ТОВ «Артіссофт») виконання свого зобов'язання на третю особу.
Щодо наявності заборгованості позивача перед ТОВ «Артіссофт» то слушним є твердження податкового органу про те, що загальна вартість рекламних послуг, отриманих ЗАТ «Галспирт» від ТОВ «Артіссофт», складає 17 180 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 2 851 752,29 грн. А відповідно до акту звірки взаєморозрахунків між ЗАТ «Галспирт» та ТОВ «Артіссофт», заборгованість ЗАТ «Галспирт» перед ТОВ «Артіссофт» на 01.01.2011 р. складає 15 982 400,01 грн. Тобто позивач частково оплатив надані послуги в сумі 1 197 600 грн.
Згідно з оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 63.1.1 по контрагенту ТОВ «Артіссофт» також вбачається, що дебетовий оборот (тобто оплата) за IV квартал 2010 року становив 1 197 600,00 грн.
Разом з тим, згідно наявної у матеріалах справи копії ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 р. винесеній у справі № 2а-268/12/2670, котра набрала законної сили, щодо ЗАТ «Галспирт» встановлено надання (споживання) та оплату ЗАТ «Галспирт» послуг ТОВ «Артіссофт» за договором №04-10/10 від 04.10.2010 р. За таких умов на підставі частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини щодо надання ЗАТ «Галспирт» послуг за договором №04-10/10 від 04.10.2010 р. є встановленими і звільняються від доказування.
Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
На момент проведення податковим органом позивача були наявними усі податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит і ані відповідачем, ані судом неналежність таких податкових накладних не встановлена. Крім того, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Артіссофт» було зареєстровано у встановленому порядку, не було виключено з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано як платник податку на додану вартість, здійснювало свою діяльність відповідно із законодавством.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання ЗАТ «Галспирт» та ТОВ «Артіссофт» зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Артіссофт» і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин
Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.
При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте контролюючий орган цього обов'язку не виконав.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Замінити відповідача Окружну державну податкову службу - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби її правонаступником Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників.
Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управлінням Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 року у справі № 2а-1970/699/12 (110685/12/9104) - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І. О. Бухтіярова
Судді: (підпис) М. І. Костенко
(підпис) І. В. Приходько
З оригіналом згідно
Помічник судді Паніотова В.Г.