14 квітня 2009 р.
№ 2-15/8901-2008
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Бернацької Ж.О.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс"
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2008 року
та на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.01.2009 року
у справі № 2-15/8901-2008
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс"
до Феодосійського підприємства із забезпечення нафтопродуктами
треті особи 1. Підприємство з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ-Україна"
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тельф"
про стягнення 49 141,64 грн.
за участю представників:
позивача - Ващук М.В. -довіреність б/н від 01.01.2008 року
відповідачів - Сікіраж В.В. -довіреність №13 від 08.01.2009 року
третіх осіб - 1. не з'явився
2. не з'явився
У серпні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Феодосійського підприємства із забезпечення нафтопродуктами за участю третіх осіб Підприємства з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ-Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тельф"про стягнення 49 141,64 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2008 року (суддя Іщенко І.А.) залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.01.2009 року (судді Гонтар В.І., Волкрв К.В., Голик В.С.) у позові відмовлено.
Не погодившись з вищезазначеними процесуальними документами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.01.2009 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2008 р. зі справи № 2-15/8901-2008 скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Вимоги касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс" обґрунтовує тим, що оскаржувані процесуальні документи прийняті з порушенням вимог матеріального та процесуального права та з неповним дослідженням обставин справи.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, 11 січня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс" (покупець) та Підприємством з іноземними інвестиціями "Лукойл-Україна" (постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів №07/170.
Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобов'язується передати нафтопродукти (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити товар на умовах даного договору.
Пунктом 1.5 договору передбачено, що постачання товару здійснюється на базових умовах (правила "Інкотермс" у редакції 2000 року), зокрема при відвантаженні залізничним транспортом "СРТ станція призначення".
Товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості у відповідності з умовами договору та додаткових угод до нього, а також у відповідності до паспорту якості, який наданий виробником. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі постачальником Товару вантажоперевізнику або вантажовідправнику покупця, або покупцю у залежності від базису поставки товару, закріплений у відповідній додатковій угоді до договору та підтверджується відповідною відміткою у залізничній або товарно-транспортній накладній (пункт 2.4 договору).
Приймання товару по кількості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкції "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України", затвердженої Наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту України, Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України, Державного комітету статистики України від 2 квітня 1998 року № 81/38/101/235/122 (пункт 3.1 договору).
Пунктом 4.1.3.19 Інструкції передбачено, що на всі нафтопродукти, що надійшли, складається "Акт приймання нафтопродуктів за кількістю" за формою №5-НП.
Замість складення єдиного акту приймання нафтопродуктів в день їх видачі, позивач склав два різних акта №0715/863 (цистерна №74937863), №071 5/858 (цистерна №79721858).
Акт складається у день надходження нафтопродуктів і затверджується керівництвом вантажоодержувача не пізніше наступного дня після його складання.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відмітки на залізничній накладній №45403909 підтверджують, що вантаж передано позивачеві 14 липня 2008 року.
Але позивачем у порушення пункту 4.1.3.19 Інструкції акти № 0715/863 (цистерна №74937863), №0715/858 (цистерна №79721858) приймання нафтопродуктів за кількістю складено 15.07.2008, тобто на наступний день після того, як вантаж було передано позивачу.
16 липня 2008 року акти № 0715/863, № 0715/858 затверджені керівником підприємства позивача.
Згідно пункту 4.1.3.21 Інструкції, у разі виявлення нестачі нафти або нафтопродуктів з вини вантажовідправника матеріально відповідальна особа припиняє приймання продукції і негайно повідомляє керівника підприємства. При цьому матеріально відповідальна особа повинна забезпечити зберігання одержаної продукції, а також вжити заходів, що унеможливлюють погіршення її якості. Одночасно з припиненням приймання одержувач зобов'язаний викликати представника виготовлювача (відправника) для участі у прийманні продукції і складанні двостороннього акта.
Керівник підприємства повинен призначити комісію з осіб, представників громадськості, які затверджені наказом по підприємству та рішенням профкому для виконання робіт з приймання нафтопродуктів.
Дані вимоги пункту 4.1.3.21 Інструкції, позивачем виконані не були, зокрема, відсутні належні докази припинення приймання вантажу, навпроти, позивач вказує, що 16 липня 2008 року відвантаження дизельного палива було продовжено, вчасного повідомлення представника відправника про виклик для приймання продукції (телеграма про виклик представника відповідача відправлена 15.07.2008, тобто на наступний день після отримання вантажу), докази забезпечення зберігання одержаної продукції у період з моменту її отримання з 14.07.2008 до моменту приймання нафтопродуктів 15.07.20б8.
В актах не зазначено від якого матеріально-відповідального працівника прийняті цистерни з нафтопродуктами, крім того в пункті 6 актів приймання нафтопродуктів за кількістю №0715/858 та №0715/863 від 15.07.2008 зазначено що, цистерна технічно справна, але не зазначено про наявність ущільнюючих прокладок їх стан як того передбачає пункт 6 акту відповідно до Інструкції.
Пунктом 4.1.3.15 Інструкції передбачено, що маса нафтопродукту, визначена об'ємно-масовим методом у залізничних цистернах, після зливу повинна бути звірена з масою у резервуарі. Нафтопродукти з цистерни повинні були бути злиті повністю відповідно до ГОСТУ 1510 (пункту 4.1.3.22 Інструкції).
Судом апеляційної інстанції досліджено акти приймання у яких зазначено, що маса вантажу визначена об'ємно-масовим статичним методом (пункт 8 актів №0715/858 та №0715/863).
Крім того, при розгляді справи по суті судам попередніх інстанцій не надано доказів, виконання пункту 4.1.3.22 Інструкції. А також, у разі приймання нафтопродукту, що надійшов в одній цистерні, заповнюється пункт 12.1, при прийманні кількох цистерн заповнюється пункт 12.2 цього додатка.
Проте, в актах приймання нафтопродуктів за кількістю № 0715/858 та № 0715/863 від 15.07.2008, взагалі відсутній зазначений пункт Інструкції, разом з обов'язковими відомостями щодо вимірювальних показників.
Щодо акту експертизи № В-260 від 15.07.2008, Херсонської торгово-промислової палати, про яку зазначає касатор, необхідно зазначити, що він був предметом дослідження судів попередніх інстанцій.
Приймання нафтопродуктів за участю експертів, проходило з порушенням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємства і в організаціях України, затвердженої наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, Міністерством економіки України, Міністерством транспорту України від 02.04.1998р. №81/38/101/235/122.
Так, у відповідності до пункту 4.1.3.19 Інструкції, акт приймання нафтопродуктів складається у день надходження нафтопродуктів. Згідно штемпелю на залізничній накладній №45403909 вантаж був виданий позивачеві 14.07.2008, проте, приймання нафтопродуктів за кількістю розпочато наступного дня, тобто 15.07.2008.
Відповідно до пункту 4.1.3.21 Інструкції, вантажоодержувач у разі виявлення нестачі нафти або нафтопродуктів повинен забезпечити зберігання одержаної продукції, а також вжити заходів, що унеможливлюють погіршення її якості.
Експертом не відображено в акті відомості щодо забезпечення охорони та належного зберігання вантажу протягом 14.07.2008 - 15.07.2008.
Експертом не відображено в акті відомості про наявність ущільнюючих прокладок цистерн їх стан як того передбачає Інструкція.
Всупереч пункту 4.1.3.15 Інструкції, експертом не звірено масу нафтопродукту, визначену об'ємно-масовим методом у залізничних цистернах, після зливу з масою у резервуарі.
Акти №0715/858 та №0715/863 приймання нафтопродуктів за кількістю від 15.07.2008 та акт експертизи № В-260 від 15.07.2008 Херсонської торгово-промислової палати складені з порушеннями Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, а відповідно не можуть бути визнаними належними доказами факту наявності нестачі.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість недоотриманого товару, що складає 49141,64грн., обґрунтовуючи правову природу стягуваної суми як збитки.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 25 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник, (в даному випадку відповідач Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами).
Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.
Стягувана сума у розмірі 49141,64 грн. за своєю правовою природою та в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України не є збитками.
В Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл, між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).
Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення та розмір збитків, заподіяних відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків.
При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала збитків, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою було вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних, обставин справи.
Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до пункту 3 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.
Нездатність кредитора обгрунтувати вимоги може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог. .
Однак, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів судовій колегії безперечних доказів заподіяння збитків відповідачем у розмірі 49141,64грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв'язку між цими діями та спричиненими збитками, виходячи з чого, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Отже, під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс" залишити без задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.01.2009 року зі справи № 2-15/8901-2008 залишити без змін.
Головуючий І. А. Плюшко
Судді Ж.О. Бернацька
С. С. Самусенко