07 квітня 2009 р.
№ 27/202-08(В38/2887-08)
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Дніпропетровської єпархії Української православної церкви Київського патріархату, м. Дніпропетровськ (далі -Єпархія)
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2008 та
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2009
зі справи № 27/202-08(В38/2887-08)
за позовом Єпархії
до закритого акціонерного товариства “Дніпровський завод мінеральних добрив», м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області (далі -Завод)
про заборону здійснення дій,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Дніпродзержинська міська рада, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області (далі -Міська рада), та
релігійна громада Святителя і Чудотворця Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви Київського патріархату, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області (далі -релігійна громада).
Судове засідання проведено за участю представників:
Єпархії -не з'яв.,
Заводу -Андрюхіна Д.В.,
Міської ради -не з'яв.,
релігійної громади -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Позов було подано про заборону здійснення перевезень вантажів та будь-якого залізничного сполучення по залізничних коліях, розташованих біля Свято-Миколаївської церкви, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Широка, 494 (далі -Церква), на відстані від Церкви до осі крайньої залізничної колії не ближче 50 м. У подальшому Єпархія доповнила позовні вимоги, зазначивши про необхідність також і припинення будь-якого залізничного сполучення по залізничних коліях, розташованих біля Церкви, на відстані від останньої до осі крайньої залізничної колії 50 м.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2008 (суддя Татарчук В.О.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 (колегія суддів у складі: Євстигнеєв О.С. -головуючий, судді Лотоцька Л.О. і Бахмат Р.М.), у позові відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з недоведеності позовних вимог та відсутності порушень чинного законодавства з боку Заводу при експлуатації залізничних колій.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Єпархія просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій в даній справі і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а судові витрати зі справи покласти на відповідача. Скаргу з посиланням, зокрема, на положення статті 20 Господарського кодексу України, статей 319, 320 Цивільного кодексу України, Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища», Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, статей 1, 2, 42, 43, 49, 54, 62, 91, 103, 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Завод заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та недоведеність, і просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Від третіх осіб відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Від релігійної громади надійшло письмове клопотання, в якому вона, по-перше, зазначає про підтримку позовних вимог і просить задовольнити їх, по-друге, просить “відкласти слухання справи на іншу дату» у зв'язку з неможливістю “направити повноваженого представника до судового засідання. Вищий господарський суд України не знайшов підстав для відкладення розгляду касаційної скарги з урахуванням того, що явка представників сторін та третіх осіб в судове засідання названого суду обов'язковою на визнавалася, а матеріали даної справи містять достатній обсяг відомостей для здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку і без участі відповідних представників.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- на підставі наказу Фонду державного майна України від 01.07.2002 № 1144 щодо участі названого Фонду у закритому акціонерному товаристві “Дніпровський завод мінеральних добрив» та згідно з актом приймання-передачі внеску державного майна до статутного фонду цього товариства і затвердженим тим же Фондом переліком нерухомого майна Заводу було передано, зокрема, під'їзні залізничні колії;
- 16.12.2004 Міською радою як орендодавцем і Заводом як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки площею 51, 0677 га;
- ОКП “Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» зареєстровано право власності на нерухоме майно - Церкву;
- Управління Єпархії направило на адресу Заводу претензію з вимогою припинити здійснення перевезень вантажів та будь-якого залізничного сполучення по залізничних коліях, розташованих біля Церкви, на відстані від останньої до осі крайньої залізничної колії не ближче ніж 50 м;
- будівля Церкви не є житловою забудовою, а є культовою спорудою;
- Єпархією не подано доказів пошкодження будівлі Церкви внаслідок експлуатації Заводом залізничних колій;
- згідно з висновком Національного гірничого університету від 16.10.2008 щодо впливу вібрації від проходження рухомого складу залізничного транспорту на перегоні ст. Правда -ст. Промислова на стан будівлі Храму Святого Миколая в м. Дніпродзержинську “отримані результати вимірювань вібрації підґрунтя будівлі храму від рухомого складу залізничного транспорту є локальними, носять малопотужний характер, не перевищують загальноприйнятого допустимого значення для таких будівель і не можуть становити ніякої загрози для нинішнього стану будівлі храму»;
- немає підстав для направлення до органів прокуратури повідомлення в порядку статті 90 ГПК України про скоєння фахівцями названого Університету злочину, передбаченого статтями 364, 366 Кримінального кодексу України у зв'язку з фальсифікацією, на думку Єпархії, згаданого висновку від 06.10.2008 та зловживанням владою та службовим становищем при складанні даного висновку;
- залізничні колії були побудовані до набрання чинності Законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та затверджених на його підставі Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, на які посилався позивач.
Названими Правилами, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я від 19.06.1996 № 173, передбачено, зокрема, таке:
- ці Правила включають основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення;
дотримання цих Правил повинно забезпечити найбільш сприятливі в гігієнічному відношенні умови життєдіяльності населення (пункт 1.1);
- житлову забудову необхідно відокремлювати від залізничних ліній санітарно-захисною зоною шириною 100 м від осі крайньої залізничної колії за умови забезпечення нормативних рівнів шуму в прилеглих об'єктах та на території забудови;
при розташуванні залізниці у виїмці та при здійсненні спеціальних шумозахисних заходів розміри санітарно-захисної зони встановлюються з урахуванням забезпечення на території житлової забудови нормативних рівнів шуму, але не менше 50 м. При цьому не менше 50 % площі санітарно-захисної зони повинно бути озеленено (пункт 5.20);
Відповідно до приписів статей 43, 33 ГПК України:
- сторони обґрунтовують, зокрема, свої вимоги поданими суду доказами;
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог.
Попередні судові інстанції, з'ясувавши у розгляді справи, що:
- будівля Церкви не є житловою будівлею, а є культовою будівлею, спеціально призначеною для задоволення релігійних потреб громадян, у зв'язку з чим приписи згаданих Правил до спірних правовідносин не застосовуються;
- Єпархією -позивачем у справі не доведено, що саме експлуатація залізничних колій Заводом має наслідком руйнування будівлі Церкви, -
з урахуванням наведених законодавчих приписів, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують, у тому числі й посилання скаржника на невитребування господарськими судами всупереч вимогам статті 38 ГПК України додаткових документів і матеріалів. Згідно з цими вимогами якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Проте скаржником не вказано, які конкретно документи і матеріали мали, на його думку, витребувати господарські суди у розгляді даної справи і від яких саме “фахівців»; ним також не зазначено про порушення перед господарськими судами клопотання про витребування якихось додаткових доказів із докладним зазначенням, як це передбачено частиною третьою названої статті, - який доказ вимагається, підстав, з яких Єпархія вважала, що ці докази має підприємство чи організація, і обставин, які можуть бути підтверджені цими доказами.
З огляду на встановлену попередніми судовими інстанціями недоведеність шкідливого впливу експлуатації Заводом залізничних колій на будівлю Церкви порушені скаржником питання щодо здійснення Заводом такої експлуатації без дотримання Положення про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів залізничного транспорту і метрополітенів (затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 21.10.1999 № 507) і Правил приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів залізничного транспорту і метрополітенів (затверджених Міністерством шляхів сполучень СРСР ГУКБ/4007 від 11.09.1981) не входять до предмета судового розгляду в даній справі.
З тієї ж причини не може бути взято до уваги посилання скаржника на приписи статей 319, 320 Цивільного кодексу України, за якими, зокрема, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі: адже, як зазначалося, наявність такої шкоди будівлі Церкви, про яку йдеться у позовній заяві, не доведено й не встановлено.
Інші доводи скаржника стосуються оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними фактичних обставин справи. Однак згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, такі доводи, перевірка яких перебуває поза межами перегляду справи в суді касаційної інстанції, не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11110 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2008 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 зі справи № 27/202-08(В38/2887-08) залишити без змін, а касаційну скаргу Дніпропетровської єпархії Української православної церкви Київського патріархату -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов