08 квітня 2009 р.
№ Б15/354-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючий),
Катеринчук Л.Й. (доповідач),
Яценко О.В.
розглянувши касаційне подання
заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська
на ухвалу
господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2008
у справі
господарського суду
№ Б15/354-07
Дніпропетровської області
за заявою
товариства з обмеженою відповідальністю «енерго-Менеджмент»
про банкрутство
приватного підприємства «Проміндастріал ЛТД»
в судовому засіданні взяли участь представники :
від заявника касаційного подання
Громадський С.О. (посв. №76 від 10.02.2005)
від ініціюючого кредитора
не з'явились
від боржника
не з'явились
ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2007 року порушено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства «Проміндастріал ЛТД»(далі -боржника) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Менеджмент» (далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі -Закону).
Постановою суду від 06.12.2007 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов'язано ліквідатора здійснити ліквідаційну процедуру відповідно до вимог Закону до 06.12.2008 року.
Ухвалою суду від 22.01.2008 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, юридичну особу боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (далі -скаржник) звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 22.01.2008 року, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 1, 14, 32, 40, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 22, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).
Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.
Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.
Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.
Наведене дозволяє зробити висновок про право прокуратури на звернення в інтересах держави в особі податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.
За приписами статті 32 Закону після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до суду звіт та ліквідаційний баланс. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.
Як вбачається із матеріалів справи, постановою суду від 06.12.2007 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (т.1 а.с. 26).
Ухвалою суду від 22.01.2008 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, юридичну особу боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.
Матеріалами справи підтверджується, що постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2009 року постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури від 06.12.2007 року скасовано, а матеріали справи направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, а висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).
Оскільки, підставою проведення ліквідаційної процедури у справі №Б15/354-07 про банкрутство боржника є постанова про відкриття ліквідаційної процедури від 06.12.2007 року, яка скасована Постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2009 року, а самостійне існування ухвали яка підсумовує хід ліквідаційної процедури не може мати місце, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2008 року такою, що підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України -
1. Касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2008 року скасувати.
Головуючий Н. Ткаченко
Судді Л. Катеринчук
О. Яценко