Справа № 296/881/13- а
2-а/296/246/13
Постанова
Іменем України
07 жовтня 2013 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м.Житомира у складі:
головуючого - судді Сингаївського О.П.,
при секретарі - Галіцькій А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАНС-ОН» до ОСОБА_1 міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення ОСОБА_1 міської ради та визнання договору недійсним, -
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, де просить: скасувати пункт 1 рішення 39 сесії ОСОБА_1 міської ради від 23.06.2010 року №1261 «Про погодження, надання дозволу на розміщення малих архітектурних форм та укладення особистих строкових сервітутів» в частині надання дозволу на розміщення малої архітектурної форми та укладення особистого строкового сервітуту з ФОП ОСОБА_2; визнати недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 29.04.2011 року укладений ОСОБА_1 міською радою з ФОП ОСОБА_2.
В обґрунтування позову позивач вказує на те, що 2-му відповідачеві не надавалось право на забудову території, що він фактично здійснює, не проведена державна реєстрація обмеження у використанні земельної ділянки шляхом встановлення особистого строкового сервітуту в зв'язку з чим рішення першого відповідача є незаконним а договір, укладений на підставі цього рішення не дійсним.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з викладених у ньому підстав.
Представник відповідача ОСОБА_1 міської ради позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні за безпідставністю.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник позов не визнали, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням не порушені права позивача. Просили відмовити в задоволенні позову.
На останні чотири судових засідання - 30.07.2013 року, 12.08.2013 року, 13.09.2013 року, 07.10.2013 року відповідач ОСОБА_2 та представники відповідачів по черзі не з'являлися в судове засідання з різних причин не надаючи докази про поважність причин неявки.
В останнє судове засідання 07.10.2013 року представник відповідача ОСОБА_1 міської ради надіслав клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі. Суд визнав причину неявки представника відповідача ОСОБА_1 міської ради не поважною, оскільки штат юридичного відділу відповідача складає декілька юристів і відповідач мав заздалегідь забезпечити явку свого представника в судове засідання.
Відповідач ОСОБА_2 на останнє судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином і мала можливість з'явитися в судове засідання, оскільки особисто подала в цей день до суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю явки її представника. Доказів поважності причин неявки представника не подала.
В зв'язку з викладеним суд дійшов до висновку про зловживання відповідачами своїми процесуальними правами та на підставі частин 2, 4 статті 128 КАС України ухвалив продовжити розгляд справи у відсутності відповідачів.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд задовольняє позов виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням 39 сесії 5-го скликання ОСОБА_1 міської ради від 23.06.10р. №1261 "Про погодження, надання дозволу на розміщення малих архітектурних форм та укладення особистих строкових сервітутів» ПП ОСОБА_2 надано дозвіл на розміщення тимчасового об'єкту архітектури-павільйону продовольчих товарів та зупинки громадського транспорту площею 30 м.кв. та погоджено укладання особистого строкового сервітуту (а.с.14-15).
На підставі зазначеного рішення, між відповідачами 29.04.11р. укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 29.04.11р. (а.с.7-10), відповідно до умов якого ОСОБА_1 міська рада (розпорядник території) та ПП ОСОБА_2 (сервітуарій) домовляються про встановлення особистого строкового сервітуту на територію загальною площею 0,0030 га за адресою: м. Житомир, вул.Московська, 43, а саме: для розміщення та обслуговування малої архітектурної форми -павільйон, цільове призначення - комерційне (п.1.1 договору).
Згідно з п.2.1 договору, сервітуарій має право на строкове платне користування територією міської ради терміном 5 років.
18.05.11р. Головним управлінням Держкомзему у Житомирській області під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,0030 га за адресою: м.Житомир, вул. Московська, 43 (для розміщення та обслуговування малої архітектурної форми - павільйон, цільове призначення - комерційне) відповідно до договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 29.04.11р. без правовстановлюючих документів, про що складено акт №09051.
Разом з тим, 2-им відповідачем - ПП ОСОБА_2 на спірній земельній ділянці за адресою: м. Житомир, вул. Московська, 43 відбувається спорудження монолітної підоснови (фундаменту) під розміщення павільйону, що підтвердилось в судовому засіданні довідкою Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища №768/11 від 27.05.2011 року та листом головного управління держкомзему у Житомирській області Державного комітету України із земельних ресурсів №22-2745/15/09-11.
Відповідно до ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Статтею 98 Земельного кодексу України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ч.1 ст. 98 ЗК України).
Згідно зі ст. 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойма; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; е) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.
Таким чином, земельний сервітут може встановлюватися у разі існування тих або інших вад (недоліків) однієї земельної ділянки, для використання якої потребується встановлення цього сервітуту. При цьому, сервітутом встановлюється досить обмежене користування чижим майном. Право забудови земельної ділянки, щодо якої укладено сервітутну угоду, законом не передбачено.
Статтею 100 ЗК України визначено порядок встановлення земельних сервітутів. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Згідно ст.126 ЗК України право на земельну ділянку посвідчується наступними документами: право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом або цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою або свідоцтвом про право на спадщину; право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Статтями 92, 93 ЗК України передбачено право постійного користування земельною ділянкою, яке оформлюється актом на постійне користування та право оренди земельної ділянки, що оформлюється договором оренди земельної ділянки.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що сервітут не відноситься до документів, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, яке б надавало право на забудову території. Сервітут передбачає обмежене використання земельної ділянки для тимчасових заходів.
За чинним земельним законодавством України право користування чужою земельною ділянкою для забудови не може бути реалізоване щодо земель державної і комунальної власності, оскільки у ЗК України передбачені інші правові форми, підстави та порядок використання таких земель відповідними суб'єктами - право власності на земельні ділянки, право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем приватним підприємцем ОСОБА_2 на спірній земельній ділянці по вул. Московській, 43 в м. Житомирі відбувається спорудження монолітньої підоснови (фундаменту) під розміщення павільйону, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Крім того, договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч 3 ст. 100 ЗК України).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч.2 ст.402 України).
Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено проведення державної реєстрації права користування (сервітут) земельної ділянки.
Відповідно до ч.1 ст. 19 зазначеного вище Закону, державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Слід зазначити, що державної реєстрації спірного договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 29.04.11р. не було здійснено. Доказів протилежного суду не надано.
Крім того, до договору особистого строкового сервітуту при розміщенні малої архітектурної форми на земельній ділянці необхідно додавати технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до ст. 202 Земельного кодексу України, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.
Згідно з п. 4 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. №1021, кадастровий номер - це індивідуальний цифровий код (номер), що не повторюється на всій території України, присвоюється земельній ділянці при здійсненні її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки.
Державна реєстрація обмежень використання земельної ділянки, встановленого земельного сервітуту, договору емфітевзису, суперфіцію здійснюється шляхом внесення відомостей до розділу 5 Поземельної книги "Земельна ділянка. Опис обмежень використання земельної ділянки".
Для державної реєстрації обмежень використання земельної ділянки, земельного сервітуту, емфітевзісу і суперфіцію, власник чи набувач права або уповноважені ними особи, особисто подають до відповідного територіального органу Держкомзему заяву про державну реєстрацію обмежень використання земельної ділянки та з урахуванням конкретної ситуації, що склалася відповідний визначений перелік необхідних документів. В разі відсутності підстав для відмови в державній реєстрації обмежень використання земельної ділянки, земельного сервітуту, емфітєззісу і суперфіцію, така реєстрація здійснюється одночасно з державною реєстрацією відповідної земельної ділянки.
Пунктом 8 зазначеного Порядку передбачено, що одночасно з внесенням відомостей до Поземельної книги робляться записи у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.
Пунктом 9 Порядку встановлено, що дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до п.7 "Порядку присвоєння обєкту нерухомого майна реєстраційного номеру", затвердженого Постановою КМУ від 08.12.2010 р. №1117, реєстраційний номер не присвоюється земельній ділянці, яка перебуває у складі земель державної або комунальної власності, розмежування яких не проведено, та право власності на яку не зареєстровано в Державному реєстрі прав, під час проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, права користування чужою земельною ділянкою (сервітуту), права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзісу) або для забудови (суперфіцію).
З огляду на вищезазначене, державна реєстрація обмеження у використанні земельної ділянки, шляхом встановлення особистого строкового сервітуту здійснюється із обов'язком внесення відповідних відомостей до Поземельної книги. Однак, у зв'язку з тим, що земельна ділянка як об'єкт реєстрації у відповідному порядку не створена, внесення відповідних відомостей органами Держкомзему до Поземельної книги не можливо.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як передбачено ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Враховуючи, що спірний правочин є оспорюваним правочином, а також те, що він суперечать вимогам чинного законодавства, про що суд зазначав вище, суд приходить до висновку про визнання його недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лище на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Оскільки судом встановлено, що п.1 рішення 39 сесії ОСОБА_1 міської ради від 23.06.10р. №1261 в частині надання дозволу приватному підприємцю ОСОБА_2 на розміщення малих архітектурних форм та укладання особистих строкових сервітутів" суперечить вищенаведеним положенням статтей 401 ЦК України, 98, 99, 100, 126 ЗК України, то вимоги позивача про його скасування в цій частині є обгрнутованими і також підлягають задоволенню.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_2 та її представника на те, що оскаржуваним рішення та договором сервітуту не були порушені права позивача, оскільки відповідно до експертного висновку судової будівельно-технічної експертизи №186/13 від 12 червня 2013 року, в межах земельної ділянки, на якій планується, відповідно до проектної документації, проведення реконструкції (благоустрою) магазину, що належить ТОВ «ШАНС-ОН» частково знаходиться МАФ, яким володіє ФОП ОСОБА_3. Межі накладки проходять по точкам: 22-23-24-27-22=0,0021 га..
Суд вважає поважною причину пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки він пропущений ним з поважних причин, що підтвердилось копією відповіді УМВС України в Житомирській області від 10.06.2011 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 215, 203, 210, 401 ЦК України, ст.ст. 92, 93, 98, 99, 100, 126, 202 ЗК України, п.7 "Порядку присвоєння обєкту нерухомого майна реєстраційного номеру", затвердженого Постановою КМУ від 08.12.2010 р. №1117, п.п. 4, 8, 9 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. №1021, ст. ст. 6, 18, 99, 104, 105, 106, ч. 2 ст. 162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Поновити позивачу ТОВ «ШАНС-ОН» строк звернення до суду, як такий, що пропущений з поважних причин.
Скасувати п.1 рішення 39 сесії 5-го скликання ОСОБА_1 міської ради від 23.06.10р. №1261 про погодження, надання дозволу приватному підприємцю ОСОБА_2 на розміщення малих архітектурних форм та укладання особистих строкових сервітутів".
Визнати недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 29.04.11р., укладеного між ОСОБА_1 міською радою (м.Житомир, майдан ОСОБА_4, 4/2, код ЄДРПОУ 04053625) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
На постанову суду може бути подана апеляційна скарга до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Головуючий суддя О. П. Сингаївський