Справа №22ц-791/2339/2013р. Головуючий в І інстанції Полив'яний В.М.
Категорія: 46 Доповідач - Радченко С.В.
2013 року жовтня місяця 18 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого: Радченка С.В.
Суддів: Вербицької Л.І., Слюсаренко О.В.
при секретарі: Сікорі О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 29 травня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м.Херсоні ради про визначення місця проживання дитини,
ОСОБА_1 (під час розгляду справи змінила прізвище на «ОСОБА_1») звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому посилалася на ту обставину, що з відповідачем вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах. Від шлюбу мають дитину: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З вересня 2010 року їх сімейні відносини припинені та вони проживають окремо. В жовтні 2010 року ОСОБА_3 забрав дитину до себе та не повертає, незважаючи на усі її намагання. Дитина проживає разом з батьком та бабусею у будинку ОСОБА_2 Просила відібрати дитину від батька та визначити місце проживання сина разом з нею.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 29 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд не взяв до уваги приписи п.6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, а такі обставини, на її думку, встановлені не були.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем створено кращі умови для проживання та розвитку неповнолітнього ОСОБА_5, дитина звикла до проживання з батьком та бабусею і на даний час проживання дитини з батьком буде відповідати її інтересам.
Проте, такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, не повно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи, що відповідно до пп.1, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення по справі нового рішення.
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що сторони по справі перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Батьки мають зареєстроване місце проживання з нормальними житлово-побутовими умовами, звідки позитивно характеризуються, є матеріально забезпеченими особами (а.с.32, 33, 34, 46, 55). На день розгляду справи в суді першої інстанції малолітній ОСОБА_5 проживає за місцем реєстрації батька та бабусі, відвідує дошкільну групу Молодіжної ЗОШ-саду І-ІІ ступенів №40 Херсонської міської ради. Відповідно до характеристики хлопчика, він знаходиться у своєму колі, до дитячого садка відноситься позитивно, знаходиться під наглядом батька та бабусі, яких дуже любить (а.с.31).
Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Судом першої інстанції не зазначено в рішенні які виключні обставини вплинули на прихід до висновку про розлучення малолітньої дитини з матір'ю, а доводи суду, що відповідачем створено кращі умови для проживання та розвитку неповнолітнього ОСОБА_5 є непереконливими оскільки позивачкою створені також нормальні житлово-побутові умови для проживання дитини, що підтверджується відповідним актом.
Крім того, відповідно до положень статті 19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спору щодо визначення місця проживання дитини, суд зобов'язаний витребувати від органу опіки та піклування письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків.
В порушення зазначеної норми закону, судом першої інстанції такий висновок не витребовувався та не досліджувався, а з висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м.Херсоні ради, наданому на вимогу суду апеляційної інстанції вбачається, що визначити місце проживання ОСОБА_5 доцільно з матір'ю, що відповідає принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року.
Підстав для не погодження з висновком органу опіки та піклування колегія суддів не вбачає, а відтак позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 29 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Визначити місце поживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1.
Рішення набирає чинності після проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ у касаційному порядку.
Головуючий:
Судді: