ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 910/12376/13 16.10.13
За позовомВідкритого акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство 13003»
доПублічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»
третя особаВиробничо-комерційна фірма «АМК LTD»
провизнання недійсним договору іпотеки
Голоуючий суддя Літвінова М.Є.
Судді Босий В.П.
Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Ярчак І.С. - предст. за довір.;
від третьої особи: не з'явились.
У судовому засіданні 16.10.2013, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13003" до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання недійсним договору іпотеки.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.09.2006 року між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Виробничо-комерційною фірмою "AMK LTD" укладено кредитний договір №24-06V.
06.09.2006 року в забезпечення виконання кредитного договору, між Відкритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство 13003" та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" укладено іпотечний договір, предметом є будівля мийки автомашин, площею 438,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Перспективна, 3 (літера К).
Відкрите акціонерне товариства "Київське автотранспортне підприємство 13003" звернулось до суду з вимогою про визнання недійсним договору іпотеки від 06.09.2006 року, оскільки його зміст суперечить нормам чинного законодавства.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2013 порушено провадження у справі №910/12376/13, розгляд справи призначено на 31.07.2013.
30.07.2013 відповіда подав до суду заяву про застосування строку позовної давності та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з цих підстав.
Окрім того у відзиві на позов відповідач наводить обставин в спростування заявлених позовних вимог з тих підстав, що недотримання ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України, згідно ст. 241 Цивільного кодексу України, не створює цивільних прав та обовязків особі, яку представляє цей представник. Щодо твердження позивача стосовно банківської таємниці, відповідача зазначив те, що позивач в силу ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в момент укладення іпотчного договору не користувався послугами банку. Окрім того, відповідно до змісту оспорюваного договору він є правомірним та містить усі істотні умови, про що зазначив відповідач у відзиві на позов.
За таких обставин, відповідач вважає позовні вимоги є необгрунтованими.
Ухвалами від 31.07.2013, 19.08.2013, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 19.08.2013 та на 16.09.2013 відповідно.
Ухвалою від 19.08.2013 за ініціативою суду призначений колегіальний розгляд справи.
Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 19.08.2013, розгляд справи доручено колегії суддів у складі: головуючого судді Літвінової М.Є., судді Спичак О.М., судді Сташківа Р.Б.
Ухвалою від 19.08.2013 справу прийнято до провадження колегією суддів, розгляд справи призначено на 16.09.2013.
У зв'язку з відпусткою судді Літвінової М.Є. та лікарнаним судді Сташківа Р.Б., розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 16.09.2013 справу №910/12376/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мельнику В.І., судді Спичак О.М., судді Грєхова О.А.
Ухвалою від 16.09.2013 колегія суддів прийняла справу до провадження. Розгляд справи призначено на 16.10.2013.
У зв'язку з виходом судді Літвінової М.Є. з відпустки, розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 10.10.2013, справу №910/12376/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Літвінової М.Є., судді Спичак О.М., судді Грєхова О.А.
Ухвалою від 10.10.2013 колегія суддів прийняла справу №910/12376/13 до свого провадження. Розгляд справи призначено на 16.10.2013.
У судові засідання представники позивача та третьої особи своїх представників не направили, про причини неможливості їх явки суд не повідомили, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі №910/12376/13 не виконали, заяв клопотань не подавали. Про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, наявними в матеріалах справи.
Представник відповідача підтримав подану заяву про застосування строку позовної давності. Проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 16.10.2013, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, господарський суд міста Києва
Відповідно до положень п. 1.1 статуту публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (нова редакція), затвердженого загальними зборами акціонерів АТ "Брокбізнесбанк" (протокол № 04/12 від 19.12.2012 року), публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" за типом є публічним, за організаційно-правовою формою - акціонерним товариством. Банк є правонаступником акціонерного банку "Брокбізнесбанк", створеного у формі відкритого акціонерного товариства у відповідності з рішення Установчих зборів від 24 березня 1992 року, зареєстрованого Національним банком України 6 травня 1992 року, та комерційного банку «Орендкоопбанк», зареєстрованого державним банком СРСР 8 серпня 1990 року за №368, перейменованого в КБ «Брокбізнесбанк» 30 серпня 1991 року і зареєстрованого Національним банком України 7 жовтня 1991 року за №18.
01.09.2006 року між акціонерним банком «Брокбізнесбанк» (банк за договором) та виробничо-комерційною фірмою "AMK LTD" (позичальник за договором) укладено кредитний договір №24-06V.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до положень ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
06.09.2006 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» (іпотекодержатель за договором) та Відкритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство 13003" (іпотекодавець за договором) укладено іпотечний договір, який зареєстрований за №7061 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М., відповідно до умов якого забезпечується вимога іпотекодержателя, що випливає з умов кредитного договору №24-06V від 01.09.2006 року, а також усіх додаткових угод та додатків до них, які будуть укладені між сторонами в майбутньому, за умовами якого іпотекодержатель відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію в сумі 3 500 000,00 дол. США строком з 01 вересня 2006 року по 31 серпня 2011 року зі сплатою 13,2% річних для поповнення обігових коштів, а позичальник зобов'язаний повернути іпотекодержателю кредит в строк, передбачений договором, сплачувати щомісяця відсотки за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору, а також можливу пеню та інші витрати в розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором. Цей договір передбачає, що іпотекодавець забезпечує як виконання позичальником основного зобов»язання за кредитним договором, так і вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, повязаних з пред»явленням вимоги за основним зобов»язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування, у випадках передбачених п. 4.5 цього Договору, збитків, завданих внаслідок порушення основного зобов»язання та умов цього Договору. (п. 1.2 Договору іпотеки).
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що договір іпотеки від 06.09.2006 року укладений між позивачем та відповідачем є недійсним, оскільки Голова правління позивача уклав правочин, який суперечить статуним цілям та інтересам позичача; суперечить главі 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (зокрема, статтям 60,62), а також статті 18 Закону України «Про іпотеку» в частині відсутності істотної умови договору.
В силу статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Твердження позивача про те, що укладаючи оспорюваний договір іпотеки та самостійно визнаючи порядок і спосіб відчуження основних фондів позивача - на безоплатній основі в рахунок виконання зобов'язання третьої особи, Голова правління позивача уклав правочин, який суперечить статутними цілям та інтересам позивача, не приймається судом до уваги, оскільки, відповідно до ч. 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Тобто, встановлена в установчому документі мета юридичної особи має значення лише для внутрішніх відносин, а не для відносин юридичної особи з третіми особами. Тому правочин, здійснений органами юридичної особи з перевищенням повноважень, зокрема і правочин, що виходить за межі цілі юридичної особи, слід вважати дійсним стосовно третьої особи.
Таким чином, порушення обов'язків, установлених абз.1 ч.3 статті 92 Цивільного кодексу України, не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами від імені юридичної особи з третіми особами.
Щодо твердження позивача про те, що іпотечний договір суперечить положенням глави 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а саме порушено вимог стосовно банківської таємниці, то суд зазначає наступне.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
Відповідно до ч.3 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать:
1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;
3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Тобто, відкрите акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство 13003" (іпотекодавець) під час укладання іпотечного договору не користувалося послугами банку.
Згідно з статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.
Банківською таємницею, зокрема, є:
1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Таким чином, вищезазначеною норма закону регулює відносини клієнта з банком, а не іпотекодержателя, а тому вона не може бути застосована до договору іпотеки в частині розголошення банківської таємниці.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.
Відповідно до ч.1 статті 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:
1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:
для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;
для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;
для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:
для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;
2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;
3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;
4) посилання на видачу заставної або її відсутність.
Договором іпотеки від 06.09.2006 року передбачено, що предметом іпотеки є будівля мийки автомашин, площею 438,30 кв.м., за адресою: м. Київ, вулиця Перспективна, 3 (літера К).
Згідно з п.1.3 договору іпотеки від 06.09.2006 року, право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується свідоцтвом на право власності серія ЯЯЯ №967005, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва 11.05.2006 року на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 11 травня 2006 року №842-В, та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації правам власності на об'єкти нерухомого майна 10.07.2006 року в реєстровій книзі №116п-211 під реєстровим №7313-П.
Як вбачається з вищезазначених пунктів договору, він містить достатній опис предмета іпотеки для його ідентифікації, а саме: площу, адресу та вид об'єкта нерухомості, а також наявні реєстраційні дані предмета іпотеки, а тому суд дійшов висновку, що в ньому наявні всі істотні умови.
У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Заперечення відповідача викладені у відзиві на позов судом прийняті судом до уваги.
З огляду на вищевикладене твердження позивача про невідповідність умов вищезазначеного договору вимогам закону є безпідставними, таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 06.09.2006 року укладеного між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» та Відкритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство 13003", а вимоги позивача є необґрунтованими.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсним договору іпотеки, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення: 21.10.2013
Головуючий суддя М.Є. Літвінова
Судді В.П. Босий
О.М. Спичак