Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" жовтня 2013 р.Справа № 922/3398/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Супрун М.М.
розглянувши справу
за позовом Прокурора Краснокутського району Харківської області смт. Краснокутськ в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області, м. Харків треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Відділ Держземагентства у Краснокутському районі Харківської області; 2. Реєстраційна служба Краснокутського районного управління юстиції
до 1. ТОВ "Заріус-2007", м. Харків 2. Краснокутської районної державної адміністрації Харківської обл., смт. Краснокутськ
про визнання недійсними договорів
за участю представників сторін:
прокурора - Хряк О.О., посвідчення № 013774 від 06.12.2012 року
позивача - не з'явився
першої 3-ї особи - не з'явився
другої 3-ї особи - не з'явився
першого відповідача - Павлов В.І., дов. від 28.08.2013 року
другий відповідач - Лащенко В.В., дов. № 03-25/4080 від 10.10.2012 року
Прокурор звернувся до господарського суду Харківської області до ТОВ "Заріус-2007" та Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, в якій просить суд визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації № 445 від 17 грудня 2008 року "Про надання в оренду ТОВ "Заріус-2007" земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради"; визнати недійсними договори оренди землі, укладені між Краснокутською районною державною адміністрацією та ТОВ "Заріус-2007" на виконання спірного розпорядження та зобов'язати ТОВ "Заріус-2007" повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 722,8378 га, кадастрові номери 6323585500:05:001:0447-6323585500:05:001:04455, 6323585500:05:001:0465-6323585500:05:001:0467, розташовані на території Пархомівської сільської ради за межами населених пунктів, державі в особі Головного управління Дерземагентства у Харківській області.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.08.2013 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/3398/13 та розгляд справи призначено на 28.08.2013р. о 12:00 год. Цією ж ухвалою до участі у справі було залучено Відділ Держземагентства у Краснокутському районі Харківської області та Реєстраційну службу Краснокутського районного управління юстиції в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.08.2013 р. розгляд справи № 922/3398/13, за клопотанням першого відповідача, було відкладено на 17.09.2013р. о 12:00 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.09.2013 р. розгляд справи № 922/3398/13 було відкладено на 02.10.2013 р. о 12:00 год.
У судовому засіданні 02 жовтня 2013 р. прокурор підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Надані прокурором з супровідним листом (вх. 36489) документи, досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
На адресу суду надані письмові пояснення представника позивача, який одночасно уповноважений представляти інтереси відділу Дерземагентства у Краснокутському районі Харківської області (вх. 36373 від 02.10.2013 р.), в яких представник позивача та першої 3-ї особи зазначає, що правова позиція, викладена у листі від 27.08.2013 р. залишається незмінною та просить судове засідання 02.10.2013 р. провести без участі представника позивача та представника відділу Дерземагентства у Краснокутському районі Харківської області, через залучення його до участі у інших судових справ.
Зазначені пояснення прийняті судом та долучені до матеріалів справи.
Третя особа, Реєстраційна служба Краснокутського районного управління юстиції, свого повноважного представника для участі у судовому засіданні не направила.
Представник першого відповідача у судовому засіданні заперечує у повному обсязі проти вимог прокурора з підстав викладених у відзиві на позов, наданому до суду та залученому до матеріалів справи, зокрема посилаючись на те, що прокурором не доведено порушення інтересів держави та необхідності їх захисту з приводу дій відповідачів.
Представник другого відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог прокурора заперечує у повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позов (вх. 36347), зазначаючи про правомірність укладення спірних договорів оренди земельних ділянок та необґрунтованість вимог прокурора.
Присутні в судовому засіданні 02 жовтня 2013 року прокурор та представники відповідачів пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників першого та другого відповідачів, судом встановлено наступне.
Розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації № 382 від 12 жовтня 2007 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі в оренду із земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташованих за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради", було надано дозвіл ТОВ "Заріус-2007" (перший відповідач) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі в оренду із земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташованих за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради.
Як зазначає прокурор, розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації № 382 від 12 жовтня 2007 видане із порушенням земельного законодавства, оскільки вказаним розпорядженням надано дозвіл на розробку саме технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок із земель запасу, загальною площею 722,8378 га ріллі, які знаходяться за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради, для передачі їх в оренду терміном на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в той час, як межі земельних ділянок на момент видання розпорядження фактично встановлені не були, тобто мав місце випадок формування нових земельних ділянок.
Розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації № 445 від 17 грудня 2008 "Про надання в оренду ТОВ "Заріус-2007" земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради" затверджено ТОВ "Заріус-2007" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із запасу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради та надано ТОВ "Заріус-2007" в оренду земельні ділянки загальною площею 722,8378 га, в т.ч. 652,0079 га ріллі, 70,8299 га пасовищ, із запасу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради терміном на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
17.12.2008 р., на виконання розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації № 445 від 17 грудня 2008, між Краснокутською районною державною адміністрацією (другий відповідач) та ТОВ "Заріус-2007" (перший відповідач) було укладено 12 договорів оренди землі із запасу земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, які зареєстровані в Краснокутському районному відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 11.02.2009 р. за № 040969900055-040969900066, згідно з умовами яких ТОВ "Заріус-2007" сплачується орендна плата до бюджету за використання земельних ділянок, заборгованість у відповідача по сплаті орендної плати відсутня.
За інформацією, наданою відділом Держземагентства у Краснокутському районі Харківської області на лист прокурора Краснокутського району, у відділі відсутні дані щодо встановлення в натурі (на місцевості) межі земельних ділянок, які надані в користування ТОВ "Заріус-2007"; документи щодо встановлення меж земельних ділянок загальною площею 757,2 га на території Пархомівської сільської ради до надання дозволу Краснокутською районною державною адміністрацією ТОВ "Заріус-2007" на розробку технічної документації від 12.10.2007 р. в архіві Відділу відсутні.
Як зазначає прокурор у позовній заяві, прокуратурою Краснокутського району проведено перевірку, якою встановлено, що розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області № 382 від 12 жовтня 2007 року та № 445 від 17 грудня 2008 року видані з порушенням вимог законодавства, що регулює порядок надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у державній власності, оскільки передача даних земельних ділянок була здійсненна з порушенням норм земельного законодавства, а саме, не дотримано порядок виготовлення документації із землеустрою та процедури проведення земельних торгів (аукціону), а спірні договір оренди землі, зареєстровані в Державному реєстрі земель 11.02.2009 р., укладені в порушення вимог ст. 123, 124 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим спірні розпорядження та договори підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки, передані в оренду першому відповідачу підлягають поверненню державі в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області. Крім того, як зазначає прокурор, надання першому відповідачу спірних земельних ділянок із запасу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відбувалось з порушенням частини 3 ст. 22 Земельного кодексу України, оскільки землі надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, проте сільське господарство та надання пов'язаних із ним послуг не є основним видом діяльності першого відповідача. Такі дії відповідачів, на думку прокурора, свідчить про порушення прав держави та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.
Приписами ч. 2 ст. 144 Конституції України встановлено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Частиною 1 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" зазначено, що до компетенції місцевих державних адміністрацій віднесено питання розпорядження землями державної власності (в редакції станом на день видання розпорядження).
Прокурор у позовній заяві, як на одну з підстав позовних вимог посилається на ту обставину, що мажі спірної земельної ділянки на момент видачі розпорядження фактично встановлені не були, тобто мав місце випадок формування нових земельних ділянок. Проте такі твердження прокурора не відповідають дійсності.
Земельні ділянки, які бути передані в оренду ТОВ "Заріус-2007" перебували у постійному користуванні дослідного господарства "Пархомівське" інституту цукрових буряків УААН, про що було видано державний акт на право постійного користування землею серія ХР-18-00-000470. Враховуючи, що згаданому суб'єкту господарювання було видано державний акт на право постійного користування землею, межі спірних земельних ділянок були конкретно визначені. Таким чином, твердження прокурора в позовній заяві, що межі земельних ділянок не визначені, не відповідають дійсності, а посилання на лист відділу Держкомзему у Краснокутському районі Харківської області безпідставні, так як цей орган не веде обліку земельних ділянок межі яких встановлені, а веде облік земельних ділянок які передані у власність, в постійне користування або в оренду.
Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування (в редакції станом на день видання розпорядження).
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні забезпечується дія принципу верховенства права. Не допускається зворотна дія законів крім випадків пом'якшення відповідальності особи (ст. 58 Конституції України).
Відповідно до абз. 3 п. 1 Розділу "Перехідні положення" Земельного кодексу України в редакції, що діяла станом на день винесення Розпорядження голови Краснокутської РДА № 445 від 17.12.2008р. зазначено, що у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).
Дана норма Закону підлягала застосуванню протягом двох років з дня набуття чинності законом №509-VI від 16.09.2008р., з дня опублікування (опублікований в газеті "Голос України" 14.10.2008р.), що також підтверджено Прокурором.
Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України придбання права оренди земельних ділянок, які знаходяться в державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах. Вказана норма закону вперше була введена в дію Законом України від 28.12.2007р. "Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який в подальшому визнаний Конституційним Судом України неконституційним у відповідній частині (рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008р. №10-рп/2008).
Відповідно до прийнятого 03.06.2008р. Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким були внесені зміни до Земельного кодексу України, в тому числі і в ст.124 ЗК України, а саме знову передбачено придбання права на оренду земельних ділянок виключно на аукціонах.
При цьому, ст. 11 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008р. № 309-VI передбачена можливість визначення особливостей оформлення права оренди земельної ділянки без проведення аукціону громадянам чи юридичним особам, які звернулись із заявою (клопотанням) про передачу земельної ділянки в оренду із земель державної або комунальної власності, станом на 1 січня 2008 року відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування було прийнято рішення про погодження місця розташування такого об'єкту або про надання дозволу на розробку проекту її відведення.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Перехідних положень Земельного кодексу України, у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 01.01.2008 p., передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).
Дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки був наданий згідно розпорядження голови Краснокутської РДА № 382 від 12 жовтня 2007р. "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі в оренду із земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташованих за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради".
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між Краснокутською РДА та ТОВ "Заріус-2007" щодо попереднього узгодження і оформлення документів про передачу в оренду земельних ділянок, виникли ще в 2007 р. та тривали до набуття чинності Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" і Закону України від 03.06.2008р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", в зв'язку з чим до правовідносин сторін положення ст. 124 Земельного кодексу України щодо необхідності проведення аукціонів застосуванню не підлягають.
Розроблена землевпорядна документація проходила належну державну експертизу на предмет її відповідності вимогам законодавства і є чинними та дійсними, не скасовані станом на день розгляду справи.
Таку ж позицію суд знайшов у практиці Вищого господарського суду України при розгляді аналогічних справ, а саме: постанов Вищого господарського суду України від 26 червня 2012р. у справі №8/5009/7089/11; від 19 червня 2012р. у справі №37/197-08; від 15 квітня 2010р. у справі №8/114-09.
Ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
Згідно ст.123 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.
У відповідності із ст. 50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
П. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою КМУ від 26.05.2004р. № 677, встановлено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли: земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення; земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів). Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом.
Отже, згідно із ст.16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що діяла на час винесення розпорядження № 382 від 12.10.2007р.), єдиний випадок надання земельної ділянки в оренду із розробленням проекту відведення земельної ділянки - це зміна цільового призначення земельної ділянки, що не мало місця у спірних правовідносинах. Доказів зміни цільового призначення земельних ділянок в матеріалах справи відсутні.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, як на час прийняття головою Краснокутської районної державною адміністрації розпорядження № 382 від 12.10.2007р. так і на час прийняття головою Краснокутської районної державної адміністрації розпорядження № 445 від 17.12.2008р., діяли законодавчі вимоги, що передбачають відсутність необхідності розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання їх у користування без зміни цільового призначення та в разі, якщо межі земельних ділянок вже були встановлені в натурі (на місцевості).
Ст. 55 Закону України "Про землеустрій" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Згідно із ст.56 цього Закону технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає: пояснювальну записку; технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.
Отже, з системного аналізу наведених законодавчих унормувань суд приходить до висновку, що надання у користування земельних ділянок без зміни їх цільового призначення, має здійснюватися без розроблення проекту відведення земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки.
Таким чином, суд не вбачає порушень законодавчо встановленої процедури надання Краснокутською районною державною адміністрацією в користування ТОВ "Заріус-2007" на умовах оренди земельних ділянок із запасу на території Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.
Відповідно до приписів ст. ст. 1, 6 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються Законом. Приписами ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Приписами ст. 13 Конституції України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Відповідно до ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Відповідно до п. 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Згідно з ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Відповідно до ч. 2 ст.15 цього Закону відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Невід'ємною частиною договору оренди є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення, згідно з Законом.
Господарським судом при розгляді справи по суті не встановлено порушення істотних умов договору оренди землі, необхідних для даного виду договорів та порушення інших вимог закону при укладенні спірних договорів, натомість суд зазначає про наявність в матеріалах справи усіх обов'язкових документів, які являються невід'ємними частинами цих договорів.
Крім того, з матеріалів справи вбачається та не спростовано позивачем та прокурором, що перший відповідач протягом строку дії спірних договорів належним чином виконує всі умови договорів, в тому числі здійснив державну реєстрацію спірних договорів, використовує земельні ділянки за цільовим призначенням, своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату. Таким чином, судом встановлено, що ТОВ "Заріус-2007" протягом всього часу користування земельною ділянкою (з 2008 року) належним чином реалізовував свої права за договором оренди щодо користування земельною ділянкою, відповідно до умов договору оренди, будь-яких заперечень щодо порушень його зобов'язань за договором з боку власника земельної ділянки не висловлювалось.
У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.
Отже, у даній справі необхідною умовою для визнання спірного договору оренди недійсним є встановлення норми права, котрій суперечать спірні договори і доведення факту невідповідності змісту договорів цій нормі.
Прокурор у позовній заяві не зазначив підстав, які могли б бути підставою недійсності спірного правочину (ст.203 Цивільного кодексу України), тому в даному разі позовні вимоги не містять під собою правових підстав, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Вимогами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Натомість прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено, що з приводу земельних ділянок зазначених у договорах оренди з боку відповідачів було необхідно розробляти замість технічної документації, проект відведення земельних ділянок, оскільки першим (Прокурором) не доведено і матеріалами справи не підтверджено зміни цільового призначення та не встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), як це передбачено ст. 123 ЗК України.
Прокурором не доведено, а судом не встановлено з боку другого відповідача порушення щодо видачі та підстав скасування розпоряджень Краснокутської районної державної адміністрації № 382 від 12.10.2007 року та № 445 від 17.12.2008 р.
Крім того, з позовної заяви неможливо встановити яким чином порушені інтереси держави у спірних відносинах відповідачів з приводу орендних правовідносин та необхідність їх захисту.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищенаведене та те, що при винесенні головою Краснокутської районної державної адміністрації спірних розпоряджень не було порушено норм чинного земельного законодавства України, а спірні договори оренди землі відповідають вимогам, які ставляться до правочину такого виду, позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, тому суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити повністю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
При розрахунку суми судового збору судом враховано приписи п. 3 ч. 1 ст. 55 ГПК України, яким передбачено, що ціна позову визначається у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог - загальною сумою усіх вимог. Тобто, враховуючи вимоги прокурора щодо розірвання 12 самостійних договорів оренди та вимоги щодо визнання незаконним та скасування розпорядження, судом встановлено, що прокурором заявлено 13 самостійних вимог немайнового характеру.
Таким чином, судовий збір у розмірі 14911,00 грн. за 13 вимог не майнового характеру, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покладається на позивача по даній справі та підлягає стягненню з його в доход держави.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 116, 123, ст. 134 Земельного кодексу України, ст. 179, ст.180 Господарського кодексу України, статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Головного управління Держземагентства у Харківської області (61003, м. Харків, вул. Короленко, 16; ідент. код 38385479) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 14911,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 07.10.2013 року.
Суддя Шатерніков М.І.