16 жовтня 2013 р. Справа № 902/1374/13
Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Володарка Київська область
до: Приватного акціонерного товариства "Калинівський агрохім", .Калинівка Вінницька область
про стягнення 112 206,75 грн..
при секретарі судового засідання Миколюк М.Г.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_2, довіреність № 966 від 15.10.2013 року.
відповідача: не з'явився.
До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Володарка Київська область до Приватного акціонерного товариства "Калинівський агрохім", м.Калинівка Вінницька область про стягнення 112 206,75 грн., з яких 1 800,96 грн. 3 % річних, 247,04 грн. інфляційних нарахувань, 110 158,75 грн. пені в зв'язку з порушенням відповідачем умов договору про надання послуг по збиранню цукрового буряка урожаю 2012 року від 07.11.2012 року № 5 в частині повноти та своєчасності проведення розрахунку за надані послуги.
Ухвалою суду від 03.10.2013 року порушено провадження у справі № 902/1374/13 та призначено до розгляду на 16.10.2013 року.
В судове засідання 16.10.2013 року відповідач не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 03.10.2013 року яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Чкалова, 1-А, м.Калинівка Вінницька область, 22400.
Згідно з інформації отриманої з офіційної веб-сторінки Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" в мережі Інтернет місцезнаходженням відповідача значиться вул.Чкалова, 1-А, м.Калинівка Вінницька область, 22400, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.
Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.
Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.
При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Дійшовши такого висновку суд врахував, що відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі від 03.10.2013 року, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.
При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
07.11.2012 року між Приватним акціонерним товариством "Калинівський Агрохім" (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) було укладено договір про надання послуг по збиранню цукрового буряка урожаю 2012 року від 07.11.2012 року № 5 предметом якого відповідно до п.1.1 визначено надання Виконавцем послуг Замовнику по збиранню цукрового буряка урожаю 2012 року з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в умовах впровадження сучасної сільськогосподарської техніки і прогресивних технологій запропонованих Виконавцем.
Ціна збирання цукрового буряка на площі один гектар складає 1 050,00 грн. (п.3.1 Договору).
Пунктами 2.2.8 та 3.4 Договору визначено, що після збору урожаю цукрового буряка на кожній зібраній площі (кожному полю) Замовник зобов'язується складати акт фактично виконаних робіт та в 3-х денний термін з дня підписання акта виконаних робіт проводити розрахунок за фактично виконаний об'єм робіт.
12.11.2012 року в рамках виконання умов договору від 07.11.2012 року № 5 між сторонами підписано акт здачі-прийомки виконаних робіт відповідно до якого в період з 08.11.2012 року по 12.11.2012 року Виконавцем були проведені роботи по збиранню урожаю цукрового буряка на площі 97,5 га загальною вартістю 102 375,00 грн..
Відповідач провів повний розрахунок за надані послуги, а саме перерахував 20.11.2012 року 20 000,00 грн., а 08.08.2013 року - 82 375,00 грн., що підтверджується наявними у справі обопільнопідписаним актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.04.2013 року, банківськими виписками тощо.
Непроведення розрахунків відповідачем у встановлені договором від 07.11.2012 року № 5 строки спонукало позивача звернутися з відповідним позовом до суду.
На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 4.3 Договору встановлено, що за порушення строків розрахунків Замовник сплачує Виконавцю неустойку в розмірі 0,5 % від суми розрахунку за кожен день прострочення.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних, інфляційних нарахувань та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.
Перевіркою правильності розрахунку інфляційних нарахувань за період з 16.11.2012 року по 08.08.2013 року судом не виявлено помилок в розрахунку, що свідчить про обгрунтованість заявленої до стягнення суми в цій частині.
В розрахунку 3 % річних обрахованих за період з 16.11.2012 року по 08.08.2013 року судом виявлено арифметичну помилку спричинену невірним визначенням 3 % річних в періоді з 16.11.2012 року по 21.11.2012 року позаяк судом в результаті перерахунку отримано 50,49 грн. в той час як позивачем визначено суму 3 % річних за вказаний період в розмірі 40,62 грн..
Виходячи з того, що визначення ціни позову належить до виключної компетенції позивача, з огляду на те, що на момент проведення судового засідання від останнього не надходило заяв про збільшення розміру позовних вимог суд приходить до висновку про задоволення вимоги про стягнення 3 % річних в заявленому позивачем розмірі.
Розглядаючи вимогу позивача про стягнення пені в сумі 110 158,75 грн. розрахованої за період з 16.11.2012 року по 08.08.2013 року суд дійшов висновку про невідповідність останньої приписам чинного законодавства.
Як вказувалось вище умовами Договору встановлена відповідальність у вигляді пені за порушення зобов'язання в частині оплати виконаних робіт у розмірі 0,5 % від суми розрахунку за кожен день прострочення.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В п.49 Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 року № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" вказано, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі № 25/187.
Окрім того при розгляді вимоги про стягнення пені судом враховано приписи ч.6 ст.232 ГК України відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вбачається із змісту Договору в останньому не обумовлено продовження періоду нарахування штрафних санкцій.
Враховуючи наведене, правильним буде нараховувати пеню строком шість місяців починаючи з 16.11.2012 року по 16.05.2013 року в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Проведений судом перерахунок пені з врахуванням наведених вище приписів призвів до отримання 6 193,54 грн. останньої в зв'язку з чим в стягненні 103 965,21 грн. по цій позовній вимозі слід відмовити.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних нарахувань та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені з мотивів наведених вище.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.
При розподілі судового збору суд також враховує положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
В даному випадку позивачу слід повернути 1 599,04 грн. надмірно сплаченого судового збору виходячи з того, що ціна позову при зверненні до суду визначена в сумі 112 206,75 грн., розмір сплаченого судового збору повинен становити 2 244,14 грн., а сплачено згідно квитанції від 02.08.2013 року 3 843,18 грн..
Повертаючи судовий збір позивачу судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:
- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або
- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або
- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).
В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.
16.10.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім", вул.Чкалова, 1а, м.Калинівка, Вінницька область, 22400 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 05487478) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) - 1 800 грн. 96 коп. - 3 % річних, 247 грн. 04 коп. - інфляційних нарахувань, 6 193 грн. 54 коп. - пені, 164 грн. 83 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.
3. Відмовити в стягненні 103 965 грн. 21 коп. пені.
4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
5. Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_1 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 1 599 грн. 04 коп., сплачений згідно квитанції № 10026/0196-3 № 41 від 02.08.2013 року.
6. Дане рішення засвідчене гербовою печаткою суду є підставою для повернення із Державного бюджету України Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1 599 грн. 04 коп., сплаченого згідно квитанції № 10026/0196-3 № 41 від 02.08.2013 року. Оригінал квитанції № 10026/0196-3 № 41 від 02.08.2013 року знаходиться в матеріалах справи 902/1374/13.
7. Оригінал рішення надіслати позивачу, копію рішення відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 21 жовтня 2013 р.
Суддя Банасько О.О.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу - АДРЕСА_1.
3 - відповідачу - вул.Чкалова, 1-А, м.Калинівка Вінницька область, 22400.