Справа № 22-ц/793/2691/13Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 51 Гончарук В.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Демченко В. А.
16 жовтня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Демченко В. А.
суддів Подорога В. М. , Василенко Л. І.
при секретаріПосипайко А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення відшкодування за порушення строків розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_6 звернулася в суд із позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення відшкодування за порушення строків розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона з 2 жовтня 2006 року по 28 листопада 2012 року працювала в центральному Уманському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк», 28 листопада 2012 року її було звільнено з роботи за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.
Всі належні їй суми при звільненні були нараховані та виплачені банком одразу після звільнення, крім компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової соціальної відпусток.
Вказана компенсація за невикористану відпустку їй була виплачена 19 березня 2013 року по ухвалі Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 4 березня 2013 року про визнання мирової угоди по справі за її позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення за компенсації за невикористану відпустку.
Відповідач порушив строк розрахунку при звільненні, передбачений ст.116 КЗпП України, згідно якої виплата всіх сум належних звільненому працівникові здійснюється в день звільнення, тому згідно ст. 117 КЗпП України, зобов'язаний сплатити середній заробіток за період з 29 листопада 2012 року по 19 березня 2013 року, тобто за час затримки остаточного розрахунку при її звільненні, тому вона вимушена звернутися до суду з даним позовом. Крім того, такими неправомірними діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює в 10000 гривень.
В судовому засіданні позивачка свій позов підтримала, просила його задоволити та пояснила, що звільнилася вона з ПАТ КБ «ПриватБанк» 28 листопада 2012 року, в день звільнення вона працювала і в день звільнення їй банком були нараховані та виплачені всі належні суми, крім компенсації за невикористані відпустки, яку вона отримала лише 19 березня 2013 року після винесення ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області про затвердження мирової угоди між нею та банком 4 березня 2013 року, тому вважає, що відповідач повинен виплатити середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку та моральну шкоду.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 вересня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про стягнення відшкодування за порушення строків розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та судових витрат відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на дане рішення, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як ухвалене з порушенням норм матеріального права, ухваливши нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони по справі, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з наступних підстав.
Так, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду цієї справи сторони уклали мирову угоду та 4 березня 2013 року Уманським міськрайонним судом була постановлена ухвала про визнання мирової угоди, згідно якої ОСОБА_6 відмовляється від заявлених позовних вимог, а ПАТ КБ «ПриватБанк» виплачує позивачці компенсацію за невикористану відпустку в сумі 6076,14 гривень за 51 календарний день невикористаної відпустки та судові витрати в сумі 700 гривень, а також дійшов до висновку, що відсутня вина відповідача у не виплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального права.
Так, за матеріалами справи колегією суддів встановлено, що позивач звернулася із позовом до ПАТ КБ « Приватбанк» про стягнення відшкодування за порушення строків розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди (а. с. 1 - 4 ).
Позивачка ОСОБА_6 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 2 жовтня 2006 року по 28 листопада 2012 року.
1 лютого 2013 року, після звільнення з роботи, позивачка звернулась до відповідача з заявою про виплату компенсації за невикористані додаткові відпустки (а.с.11), до якої додала свідоцтва про народження дітей.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду від 4 березня 2013 року було визнано мирову угоду між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язувався виплатити ОСОБА_6 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 6076.14 гривень та 700 гривень судових витрат (а.с.16).
19 березня 2013 року дані кошти були виплачені позивачці у повному обсязі (а.с.7).
Статтею 11, ч. 6 ст. 20 Закону України "Про відпустки" передбачено, що додаткові відпустки працівникам, які мають дітей та одиноким матерям надаються понад щорічну відпустку і переносяться на інший період або продовжуються.
При звільненні працівника виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей у відповідності до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" та ч. 1 ст. 83 КЗпП України.
Тобто, дані спірні правовідносини між сторонами щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку між сторонами врегульовано шляхом укладення мирової угоди, яка визнана судом і сторонами не оспорюється.
Проте, у своїх позовних вимогах про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки, позивачка посилається на те, що відповідач повинен виплати їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29 листопада 2012 року по 19 березня 2013 року, відповідно до положень ст. 116-117 КзпПУ.
Згідно із ст. 19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Встановлено, що позивачка не ставила до відома адміністрацію банку про те, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей, будь-яких заяв з цього приводу за період роботи у відповідача, про наявність пільг не заявляла, що унеможливлювало отримання такої інформації роботодавцем без згоди позивачки.
З пояснень позивачки ОСОБА_6, даних в суді апеляційної інстанції, встановлено, що за період роботи у відповідача вона не зверталась до роботодавця з заявами про надання додаткових відпусток.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що заперечення відповідача про відсутність вини у невиплаті компенсації за невикористану додаткову відпуску є переконливими, оскільки відсутність заяви та інформації позивачки про право на додаткову відпустку, як особі яка має двох неповнолітніх дітей, не давали роботодавцю повноважень та правових механізмів щодо встановлення даних обставин ним особисто.
Такі заперечення відповідача узгоджуються з Законом України «Про інформацію», в ч.2 ст. 11 якого зазначено, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - до дня постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таким чином, передбачений ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
П.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.
Зважаючи на встановлені обставини по справі, надані сторонами докази, положення норм матеріального права, те, що позивачка не надавала відомостей відповідачу і не заявляла про право на додаткову відпустку під час роботи шляхом подання відповідних заяв, колегія суддів приходить до висновку, що вина відповідача у затримці розрахунку відсутня, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і вона підлягає до відхилення, а рішення суду першої інстанції як ухвалене при правильному застосуванні норм матеріального права - залишенню без змін.
Окрім цього, колегією суддів встановлено порушення норм процесуального права, які не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, але повинні бути доведені до відома судді суду першої інстанції в порядку ст. 320 ЦПК України шляхом винесення окремої ухвали.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 303 , 307 , 308 , 313 , 314, 315 , 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення відшкодування за порушення строків розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення .
Головуючий :
Судді :