Справа №2-518
2013 року
27 вересня 2013 року Ленінський районний суд м.Луганська у складі:
головуючого судді Бугери О.В.,
при секретарі Тихенькій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Луганської філії ПАТ КБ "Приватбанк" про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, визнання кредитного договору недійсним, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банка «ПриватБанк» в особі ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання дій по вилученню автомобілю неправомірними, визнання кредитного договору недійсним, в обґрунтуванні якого зазначив, що 10 вересня 2007 року позивач звернувся до ТОВ «Автоприват» для придбання легкого автомобілю Nexia - ND22 загальна вартість 53 550 грн. 20.09.2007 року позивачем за кредитним договором з ПАТ КБ «ПриватБанк» було отримано кредит на придбання автомобілю. Самого кредитного договору позивач не отримував про умов та графік погашення кредиту не мав уяви. Гроші у розмірі 1252 грн. 26 коп. позивач перерахував щомісяця на рахунок банку починаючи з жовтня 2007 року по травень 2009 року. Виплата за кредитом була призупинена через кризу в червні 2009 року. Робітниками банку було вилучено автомобіль у позивача, у зв'язку з наявністю заборгованості по кредитному договору. На момент вилучення автомобіля склали 26300 грн. та вартість автомобілю, який згідно страхового договору коштував 53 450 грн., заборгованість погашена. В вересні 2010 року позивачу стало відмово, що заборгованість по кредиту продовжує існувати через, те що відповідач не зважаючи на довіреність на продаж автомобілю, досі тримав його на майданчику. Дії відповідача фактично свідчать про позбавлення права власності позивача без правових підстав, тому що відповідач не звертався до суду із вимогами щодо переходу права власності на автомобіль, чи з вимогами накладення стягнення на майно. Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушення одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України. Такі умови кредитного договору несправедливі, так як суперечать принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника - споживача кредитних послуг.
На підставі викладеного позивач просить суд визнати дії співробітників Луганської філії ВАТ «ПриватБанк» по вилученню в нього автомобіля неправомірними, визнати недійсним кредитний договір укладений між сторонами.
Позивач не був присутній у судовому засіданні, але був присутні його представник, який підтримав позовні вимоги, надав суду аналогічні пояснення поданому позову, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача також був присутній та надав суду заперечення на позов, в обґрунтуванні яких зазначив, що між сторонами дійсно було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивачем було отримано кредит у розмірі 56 749,05 грн. зі сплатою відсотків за користування кредиту у розмірі 17,16 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.09.2014 року. Банком потреба позивача була задоволена та надано кредитні кошти у повному обсязі. Позивач у порушення норм закону та умов договору зобов'язання за кредитом належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі - 125 644, 71 грн. в забезпечення умов договору між сторонами було укладено договір застави. Предмет застави був автомобіль, що належить на підставі права власності позивачу. 13.10.2009 року позивач добровільно передав відповідачу автомобіль. Позивач у своєму позові не довів, що сторони при укладенні кредитного договору були впевненні в тому, що така зміна обставин не настане. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, у зв'язку з необґрунтованістю. Письмові заперечення були долучені до матеріалів справи (а.с.21-24).
Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши докази, яка надані до матеріалів справи, прийшов до висновку що позовні вимог не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № DNABAN00000016 від 20.09.2007 року (а.с. 25-29).
19.09.2007 року позивачем було отримано кредит у розмірі 56 749, 05 грн. зі сплатою відсотків 17,16 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором з кінцевим терміном повернення 19.09.2014 року.
Банком зобов'язання за договором та угодою були виконанні у повному обсязі, а саме банком було надано ОСОБА_1 кредит у розмірі визначеним кредитним договором.
Даний факт не був спростований сторонами у судовому засіданні.
Згідно п. 7.1. договору щомісяця в період сплати позичальник зобов'язаний сплатити за вказаним договором платіж у розмірі 1 252, 26 грн. для погашення заборгованості за кредитом, винагородою та процентами за користування ним.
У порушенні зазначених норм закону та умов договору позивач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 125 644, 71 грн. на підтвердження відповідачем надано розрахунок заборгованості (а.с. 30 - 32).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір застави рухомого майна від 20.09.2007 року (а.с. 33-37).
Згідно з договором застави позивач надав в заставу автомобіль DAEWOO,модель: Nexia, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий (седан), № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_1.
Згідно з договором застави, звернення стягнення та реалізація предмету застави здійснюється відповідно до чинного законодавства та цього договору, у тому числі шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені застоводавця.
Як вбачається з акту від 13.10.2009 року, ОСОБА_1 було передано автомобіль, який належить йому на праві власності банку, у зв'язку з простроченням кредиту, за кредитним договором № DNABAN00000016 від 20.09.2007 року (а.с. 103). Акт був підписаний позивачем, що свідчило про згоду позивача на передачу автомобіля робітникам банку, з метою його реалізації по ринкової вартості та з направленням отриманих за автомобіль коштів на погашення заборгованості за договором.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що автомобіль позивачем був переданий у добровільному порядку, про що свідчить акт в матеріалах справ, підписаний позивачем. Даний факт не був спростований позивачем та його представником у судовому засіданні. У зв'язку з чим позовні вимоги щодо визнання дії співробітників ПАТ КБ «ПриватБанк» по вилученню автомобіля у позивача - неправомірними, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.
Що стосується інших доводів представника позивача, то дані доводи суд не може прийняти до уваги, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а саме вимога щодо визнання кредитного договору недійсним, у зв'язку з тим, що умови кредитного договору на даний час, є порушення одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у ст. 3 ЦК України, а саме принципу справедливості, та на те, що умови є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача кредитних коштів.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Відносно решти обґрунтувань позовних вимог представником позивача, то дані доводи суд не може прийняти до уваги, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а саме вимога щодо визнання кредитного договору недійсним, у
зв'язку з тим, що умови кредитного договору на даний час, є порушення одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у ст. 3 ЦК України, а саме принципу справедливості, та на те, що умови є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача кредитних коштів.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Як звернув увагу Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 року №9, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
В частині 4 статті 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Із аналізу наведеної статті можна дійти висновку, що їхнє порушення вважається одним із різновидів зловживання правом. Цю вимогу можна вважати своєрідним орієнтиром при здійсненні особою вчинків, які мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Зазначеного вимагає і вказаний Пленум Верховного Суду України, за яким судам необхідно врахувати, що згідно зі статтями 4,10, та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановою Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Судом в ході судового розгляду не було встановлено, які саме вимоги закону не було додержано банком при укладенні договору з позивачем, так як з матеріалів справи вбачається, що позивач при укладенні кредитного договору був згоден з усіма умовами договору, про що свідчить його підпис.
керуючись ст.ст.13, 16, 203, 215, 524, 627, 1047, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України , Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки та банківську діяльність», суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через суд Ленінського района м.Луганська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Головуючий: суддя О.В.Бугера
Справа №2-518
2013 року
вступна та резолютивна частини
27 вересня 2013 року Ленінський районний суд м.Луганська у складі:
головуючого судді Бугери О.В.,
при секретарі Тихенькій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Луганської філії ПАТ КБ "Приватбанк" про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, визнання кредитного договору недійсним, -
керуючись ст.ст.13, 16, 203, 215, 524, 627, 1047, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України , Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки та банківську діяльність», суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через суд Ленінського района м.Луганська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Головуючий: суддя О.В.Бугера