09 жовтня 2013 року Справа № 9104/81612/12
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кушнерика М.П.
суддів Багрія В.М., Старунського Д.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано - Франківської області на постанову Богородчанського районного суду Івано - Франківської області від 03 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано - Франківської області про зобов'язання провести перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної надбавки до пенсії як реабілітованій,-
18 жовтня 2011 року позивач звернулася в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано - Франківської області, в якому просила визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії, як члену сім'ї реабілітованих громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітованими, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.03.2011 року.
Ухвалою суду від 19.10.2011р. позовну заяву в частині вимог за період з 01.03.2011р. по 17.04.2011р. включно - залишено без розгляду, відповідно до ст.99, 100 КАС України.
Оскаржуваною постановою позов задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано - Франківської області здійснювати ОСОБА_1 нарахування та виплату недоотриманого підвищення до пенсії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї реабілітованих жертв політичних репресій, починаючи з 18 квітня 2011 року. Постанова підлягає негайному виконанню.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що відповідно до пп. 2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» встановлено, що з 01 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачують замість пенсії, проводиться підвищення і відповідно така надбавка виплачується і позивачу в розмірі 43,52 грн. Апелянт також зазначає, що посилання позивача на те, що визначення розміру мінімальної пенсії за віком проводиться виходячи з рівня прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суперечить нормі ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», де вказано, що такий застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з вищевказаним законом. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.
Суд відповідно до положень п.3 ч.1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п.2 ч.1 ст. 183-2 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - змінити в частині звернення постанови до негайного виконання.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в відповідача та отримує підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. відповідно до пп. 2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».
Відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 відсотків, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Отже, підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн., яке щомісячно виплачується відповідачем позивачу як члену сім'ї репресованої і згодом реабілітованої особи і яку було примусово переселено, виплачується у розмірі меншому, ніж передбачено законом.
З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів вважає, що при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу, як особі, що є членом сім'ї політично репресованого і реабілітованого і яку було примусово переселено, застосуванню підлягає п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не Постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Доводи апелянта про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тому цей розмір не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок) є безпідставними, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплат пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак із помилковим застосуванням норм процесуального права, через що оскаржувану постанову слід змінити в частині звернення постанови до негайного виконання.
Керуючись ст.ст. 160, 195,197, п.2 ч.1 ст.198, п.1 ст.201, 200, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано - Франківської області залишити без задоволення. Постанову Богородчанського районного суду Івано - Франківської області від 03 листопада 2011 року у справі №2а-4791/11 змінити в частині звернення до негайного виконання.
Звернути зазначену постанову до негайного виконання - у межах суми стягнення за один місяць.
В решті постанову Богородчанського районного суду Івано - Франківської області від 03 листопада 2011 року у справі №2а-4791/11 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя М.П.Кушнерик
Судді В.М. Багрій
Д.М. Старунський