08 жовтня 2013 року Справа № 5024/1780/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіМалетича М.М.,
суддів:Круглікової К.С. (доповідач),
Мамонтової О.М.
розглянувши касаційну скаргу
Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року
у справі№5024/1780/2012 Господарського суду Херсонської області
за позовомДержавного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"
до Приватного акціонерного товариства "Херсонський нафтопереробний завод"
простягнення 49 881,35 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Лесько Н.О.,
відповідача: Руденко В.А.,
Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до ПАТ "Херсонський нафтопереробний завод" про стягнення 499881, 35 грн.
19.02.2013 року у суді першої інстанції позивач надав уточнення до позовної заяви та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 41 306, 58 грн.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 04.03.2013 року по справі №5024/1780/2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.05.2013р., в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року та рішення місцевого господарського суду від 04.03.2013р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 21.12.2009 року між сторонами укладено договір поставки № ЦХП-14-01909-01 за умовами якого відповідач (постачальник) зобов'язується поставити дизельне пальне марки Л-0,2-62, а позивач (замовник) прийняти та оплатити товар, найменування, марка та кількість якого вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п.1.1).
Відповідно до п.3.1 Договору, постачальник здійснює поставку товару залізничним транспортом загального користування на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відправлення відповідно до рознарядок позивача, відповідно до вимог до правил ІНКОМТЕРС 2000, що вказуються в специфікації до цього договору із подальшим направленням за реквізитами одержувача, які вказуються у рознарядці позивача.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що відповідач здійснює поставку товару партіями в період, який вказаний у специфікації до цього договору, тільки при наявності рознарядки позивача, яка є підтвердженням готовності позивача до прийому товару.
Датою поставки товару вважається дата відправлення цього товару, що підтверджується штампом станції відправлення на залізничній накладній на адресу одержувача, яка вказується в рознарядці замовника (п.3.6).
31.12.2009 року між сторонами укладена додаткова угода до договору від 21.12.2009 року, відповідно до якої п.2.3 Договору викладено в наступній редакції: "сторони планують за цим договором поставити Товар на загальну суму 337 512 715, 50 грн."
На виконання умов Договору, відповідач відвантажив на адресу позивача дизельне паливо, вантажовідправником якого є ТОВ "УкрРосТрансОйл".
Звертаючись до суду, позивач стверджував, що під час комісійного приймання товару одержувачем відповідно до Інструкції, на станціях призначення було виявлено ряд нестач дизельного палива на загальну суму 41 306,58 грн., тому просив суд стягнути вказану суму боргу на його користь.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, вказав на те, що ПАТ "Херсонський нафтопереробний завод" не має нести відповідальність за нестачу товару, оскільки з огляду на умови договору, саме позивач прийняв на себе ризики по втраті товару з моменту передачі його перевізнику. При цьому місцевий суд зазначив, що ПАТ "Херсонський нафтопереробний завод" свої зобов'язання за договором виконало належним чином, передавши товар вантажовідправнику.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів ІНКОМТЕРС 200 передбачають обов'язки продавця та покупця щодо продажу та приймання товарів при поставці на умовах FCA. Згідно з цими умовами, відповідач зобов'язаний надати товар перевізникові або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності за ст.А.3"а", у названому місці у день чи межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки.
Поставка вважається здійсненою (ст.А.4): якщо названим місцем поставки є площі продавця; коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем чи іншою особою, що діє від імені останнього.Стаття Б.5 передбачає, що покупець несе всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту, коли товар є поставленим у відповідності зі ст.А.4.
Відповідно до ч.2 ст. 664 ЦК України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити або передати товар покупцеві, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
FCA ІНКОМТЕРС 2000 та пункт 3.6 Договору передбачають, що датою поставки нафтопродуктів вважається дата відправлення нафтопродуктів.
Відправлення нафтопродуктів вважається передачею товару у розпорядження перевізника.
Здійснення поставки товару підтверджується підписаним сторонами актами приймання - передачі (п.3.5 договору).
Відповідно до рознарядок позивача позивач просить здійснити відправку дизельного палива марки Л-0,2-62 зі станції Новоград - Волинський Південно - Західної залізниці та зі станції Кагарлицька Південної залізниці на станції згідно переліку.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що ПАТ "Херсонський нафтопереробний завод" свої зобов'язання по відвантаженню палива виконало в повному обсязі з моменту передачі товару перевізнику, що було здійснено через вантажовідправника "УкрРосТрансОйл".
З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що ПАТ "Херсонський нафтопереробний завод" не несе відповідальності за нестачу товару, що виникла після передачі товару транспортній організації (перевізнику).
Колегія суддів звертає увагу на те, що суди попередніх судових інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги твердження позивача, що саме відповідач повинен нести відповідальність за нестачу товару, оскільки встановили, що вантажовідправником є ТОВ "УкрРосТрансОйл", яке отримало дизельне паливо від відповідача без претензій, а відповідач не є ні перевізником, ні вантажовідправником, ні вантажоодержувачем у спірних правовідносинах, тому не може нести відповідальність за нестачу товару.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, попередні судові інстанції надали належну оцінку вказаним доказам, а відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року у справі №5024/1780/2012 - без змін.
ГоловуючийМ. Малетич
Судді:К. Круглікова
О. Мамонтова