02 жовтня 2013 року м. Київ К/800/34616/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І. В.
Бухтіярової І. О. Маринчак Н. Є.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 р.
у справі № 820/1342/13-а
за позовом приватного акціонерного товариства «Хлібзавод «Салтівський»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Приватне акціонерне товариство «Хлібзавод «Салтівський» (далі - позивач, ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012 р. № 0000460042, № 0000470042 та № 0000480042.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 р., позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 р. і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу та просив залишити в силі оскаржувані рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Будівельна компанія «КХК» за період з 01.07.2011р. по 31.07.2011 р., з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р., з 01.02.2012 р. по 29.02.2012 р., 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт № 438/42-013/31340536 від 04.10.2012 року р. та встановлено порушення позивачем вимог п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.1 п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п. 198.1 п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України (далі - ПК).
На підставі зазначеного акту та за результатами адміністративного оскарження відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення: № 0000460042, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 96 571 грн., з яких 80 544 грн. - основний платіж, 16 027 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); № 0000470042, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 63 248 грн., з яких 42 165 грн. - основний платіж, 21 083 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); № 0000480042, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 30 528 грн.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.
Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності уклав з ТОВ «Будівельна компанія «КХК» (продавець) договори купівлі продажу від 25.07.2011 р. № 137 та від 01.12.2011 р. № 160911.
Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договорів, податкових накладних, видаткових накладних, прибуткових ордерів, банківських виписок тощо, та встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.
Крім того, суд касаційної інстанції розглядаючи доводи касаційної скарги приймає до уваги наявність господарської мети при виконання оспорюваного правочину, укладених платником податку з контрагентом, а саме, відповідно до довідки Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності за КВЕД, що здійснюється позивачем є, зокрема, 10.70 - виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання. Таким чином, угода, яка була укладена позивачем з ТОВ «Будівельна компанія «КХК» щодо покупки борошна, направлена на здійснення господарської діяльності позивача.
Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на частини 1, 5 ст. 203, ст. 215, частину 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.
Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012 р. №0000460042, №0000470042 та №0000480042, вимоги щодо їх скасування були обґрунтовано задоволені.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби - відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 р. у справі № 820/1342/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько
Судді: (підпис) І. О. Бухтіярова
Помічник судді (підпис) Н. Є. Маринчак З оригіналом згідно Т. В. Давидовська