"10" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/371/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року у справі за ОСОБА_2 до прокуратури Івано-Франківської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Івано-Франківської області про визнання неправомірними дій прокуратури Івано-Франківської області щодо розгляду заяви про злочин та зобов'язання здійснити перевірку заяви про злочин від 24 лютого 2006 року згідно статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2009 року позов задоволено повністю. Визнано неправомірними дії прокуратури Івано-Франківської області та зобов'язано прокуратуру Івано-Франківської області розглянути заяву ОСОБА_2 від 24 лютого 2006 року про порушення кримінальної справи відносно слідчого СВ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_3 за ознаками злочину передбаченого частиною 2 статті 397 Кримінального кодексу України.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким закрито провадження у справі.
У касаційній скарзі, ОСОБА_2, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 24 лютого 2006 року ОСОБА_2 звернувся до прокуратури Івано-Франківської області із заявою про вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 397 Кримінального кодексу України, слідчим СВ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_3 Згідно поданої заяви позивач вимагав від відповідача здійснити перевірку і прийняти відповідне рішення в порядку статті 97 КПК України.
Закриваючи провадження у даній справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно положень частини 2 вказаної статті до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльність Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Статтями 1 та 2 Кримінально-процесуального кодексу України визначено, що призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах, а завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 також зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що зазначений спір не підлягає розгляду адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства, оскільки згідно статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів на розгляд таких спорів, не поширюється.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року у справі за ОСОБА_2 до прокуратури Івано-Франківської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді С.В. Білуга
О.І. Гаманко