"01" жовтня 2013 р. м. Київ К-41783/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Заїки М.М.,
Стародуба О.П., -
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Відділу міграційної служби у Київській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року, -
У червні 2010 року громадянка Узбекистану ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до Відділу міграційної служби у Київській області про скасування наказу №62, викладеного у повідомленні від 7 червня 2010 року, зобов'язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про скасування рішення Відділу міграційної служби у Київській області, викладене у повідомленні від 7 червня 2010 року.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до повідомлення Відділу міграційної служби у Київській області від 7 червня 2010 року позивачеві ОСОБА_4, відповідно до частини 6 статті 12 Закону України «Про біженців» від 21 червня 2001 року №2557-III (далі - Закон №2557-III), відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця на підставі наказу відповідача №62 від 4 червня 2010 року, у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Згідно абзацу 2 статті 1 Закону №2557-III біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
За змістом абзацу 5 статті 10 Закону №2557-III статус біженця не надається особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 цього Закону.
Відповідно до частин 1, 3, 6 статті 12 Закону №2557-III орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом 2 статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог мотивовані тим, що заява позивача про надання статусу біженця в Україні вирішена відповідачем з дотриманням вимог законодавства, актів міжнародного права у справах захисту прав та свобод. Наказом відповідача №62 від 4 червня 2010 року обґрунтовано відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, оскільки позивач ОСОБА_4 не вказала поважну причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань в Узбекистані за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача умов, передбачених абзацом
2 статті 1 Закону №2557-III, а тому відмова відповідача в оформленні документів для вирішення питання щодо надання позивачеві ОСОБА_4 статусу біженця є правомірною.
Згідно частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Київського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року і ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відділу міграційної служби у Київській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Заїка М.М.
Стародуб О.П.