02 жовтня 2013 року м. Київ К/800/37889/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І. В. ,
Бухтіярової О. І., Маринчак Л. В.;
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.08.2011 р.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 р.
у справі № 2а-0770/1018/11 (№ 106588/11)
за позовом іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево»
до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Іноземне підприємство «Петро Карбо Хем-Мукачево» (далі - позивач, ІП «Петро Карбо Хем-Мукачево») звернулось до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2011 р. № 0000372340 та від 11.04.2011 р. № 0000482340.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.08.2011 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.08.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо правомірності декларування сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) по операціях з контрагентами ТОВ «Іртас» та ТОВ «Сонекс ЛТД» за період червень-жовтень 2010 р., за результатами якої складено акт перевірки № 206/23-01/30503387 від 17.02.2011р. та встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п.7.4, пп. 7.7.10 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон).
На підставі зазначеного акту відповідач 21.03.2011 р. прийняв спірне податкове повідомлення-рішення № 0000372340, яким позивачеві зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 481 449 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 250 грн.
Крім того, посадовими особами ДПІ було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт перевірки № 363/23-01/30503387 від 28.03.2010 р. та встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п.7.4, пп. 7.7.10 п. 7.7 ст.7 Закону.
На підставі зазначеного акту відповідач 11.04.2011 р. прийняв спірне податкове повідомлення-рішення № 0000482340, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2010 р. в розмірі 15 455 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 863,75 грн.
Підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування слугували висновки податкового органу про те, що договори між позивачем та ТОВ «Іртас», ТОВ «Сонекс ЛТД» є недійсними в силу закону. Зокрема, в акті перевірки зазначено, що у ТОВ «Іртас» та ТОВ «Сонекс ЛТД» відсутні посадові особи, у товариствах є недостатність людських ресурсів для надання послуг, декларації до податкових органів не подавались, суми податкових зобов'язань з ПДВ в податковій декларації не визначалися, не сплачувалися суми податків до бюджету, а також те, що вказані підприємства за юридичною адресою не знаходяться. На основі зазначених обставин ДПІ сформовано висновок про нікчемність договорів укладених між позивачем та ТОВ «Іртас», ТОВ «Сонекс ЛТД».
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарських операцій, сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні товарів (послуг), безпідставність посилань відповідача на недійсність (нікчемність) спірних угод.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.
Із аналізу положень п.7.2 статті 7 цього ж Закону випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.
Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «Іртас», ТОВ «Сонекс ЛТД» існували відносини щодо виконання підрядних робіт, надання послуг, купівлі-продажу товарів тощо.
Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договорів, довідок про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, локальних кошторисів, актів приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладних, платіжних доручень тощо, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.
При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Отже, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.
Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 21.03.2011 р. № 0000372340 та від 11.04.2011 р. № 0000482340, вимоги щодо їх скасування були обґрунтовано задоволено.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області - відхилити.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.08.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 р. у справі № 2а-0770/1018/11 (№ 106588/11) - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис І. В. Приходько
Судді підпис О. І. Бухтіярова
Помічник судді підпис Л. В. Маринчак З оригіналом згідно Т. В. Давидовська