"01" жовтня 2013 р. м. Київ К-4976/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Заїки М.М.,
Стародуба О.П., -
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, третя особа - Сектор міграційної служби у Сумській області Державного комітету України у справах національностей та релігій, про визнання неправомірним та скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_5, - представника позивача ОСОБА_4, на постанову Ковпаківського районного суду міста Суми від 17 липня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року, -
У жовтні 2008 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання неправомірним та скасування рішення №613-08 від 11 вересня 2008 року про відмову його довірителю в наданні статусу біженця, зобов'язання відповідача розглянути питання про надання статусу біженця ОСОБА_4
Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 17 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року, відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, представник позивача звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Як вбачається з матеріалів справи, стосовно директора Приватного підприємства «Низрит» ОСОБА_4 прокурором Яккасарайського району міста Ташкента 4 лютого 2003 року була порушена кримінальна справа за вчинення злочину, передбаченого пунктом «а» частини 3 статті 168 Кримінального кодексу Узбекистану (особливо тяжкий злочин - шахрайство вчинене в особливо великих розмірах). ОСОБА_4 на території Узбекистану 7 березня 2003 року заочно пред'явлено обвинувачення за вказаною статтею і його оголошено у розшук. Постановою слідчого СВ Яккасарайського РУВС міста Ташкента від 10 травня 2003 року, санкціонованою прокурором Яккасарайського району міста Ташкента 12 травня 2003 року, стосовно позивача обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. До України громадянин Узбекистану ОСОБА_4 прибув у 2003 році. Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 17 березня 2008 року відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою в зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого пунктом «а» частини 3 статті 168 Кримінального кодексу Узбекистану. Аналогічна норма, передбачена частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України, відноситься до особливо тяжких злочинів.
У квітні 2008 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Сектору міграційної служби у Сумській області Державного комітету України у справах національностей та релігій з заявою про надання йому статусу біженця. 11 вересня 2008 року Державний комітет України у справах національностей та релігій прийняв рішення про відмову позивачеві у наданні статусу біженця у відповідності до абзацу 5 статті 10 Закону України «Про біженців» від 21 червня 2001 року №2557-III (далі - Закон №2557-III), як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно абзацу 2 статті 1 Закону №2557-III (в редакції на час винесення оспорюваного рішення) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
За змістом абзаців 3, 5 статті 10 Закону №2557-III статус біженця не надається особі, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів, а також не надається особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 цього Закону.
Відповідно до частини 6 статті 12 Закону №2557-III рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом
2 статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій встановили відсутність фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, дійшовши вірного висновку про відсутність правових підстав для скасування рішення відповідача №613-08 від 11 вересня 2008 року.
Згідно частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Ковпаківського районного суду міста Суми від 17 липня 2008 року і ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Касаційну скаргу ОСОБА_5, - представника позивача ОСОБА_4, - залишити без задоволення.
Постанову Ковпаківського районного суду міста Суми від 17 липня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, третя особа - Сектор міграційної служби у Сумській області Державного комітету України у справах національностей та релігій, про визнання неправомірним та скасування рішення - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Заїка М.М.
Стародуб О.П.