"18" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/14715/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2011
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2011
у справі № 2а/1570/509/2011
за позовом Повного товариства «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ»
до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Повне товариство «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ» (надалі - позивач, ПТ «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області (надалі - відповідач, ДПІ у м. Южному Одеської області) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2011, адміністративний позов повного товариства «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ» задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 16.11.2010 № 0000542310/0, від 07.12.2010 № 0000542310/1, за якими визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1566701 грн. (1044467 грн. основний платіж, 522234 грн. штрафні (фінансові) санкції), та від 16.11.2010 № 0000552310/0, від 07.12.2010 № 000055231/1, за якими визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3751876 грн. (2766667 грн. основний платіж, 985209 грн. штрафні (фінансові) санкції).
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.04.2009 по 30.06.2010 щодо правомірності формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з платниками податків: ТОВ «Саноріт ВС», ТОВ «Славгород ЛТД», ТОВ «Технолоджігруп», ТОВ «Техноуніверсал», ТОВ «Опттехснаб», за результатами якої 03.11.2010 складено акт № 648/40/23-1008/31154084 (надалі акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 2 766 667,00 грн.; п.п. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 1 044 467,00 грн.
На підставі акта відповідачем 16.11.2010 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000542310/0, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 566 701,00 грн., у т.ч. 1 044 467,00 грн. за основним платежем, 522 234,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0000552310/0, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3 751 876,00 грн., у т.ч. 2 766 667,00 грн. за основним платежем, 985 209,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.
Позивачем вказані податкові повідомлення-рішення було оскаржено в адміністративному порядку. Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 07.12.2010 № 17462/10/23-1009 скарга товариства залишена без задоволення. 07.12.2010 податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000542310/1, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 566 701,00 грн.; № 0000552310/1, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 751 876,00 грн.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про неправомірність формування позивачем сум валових витрат та податкового кредиту в ході розгляду справи свого підтвердження не знайшли.
Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону визначає, що не включаються до складу валових витрат, зокрема, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника податку, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Саноріт ВС», ТОВ «Славгород ЛТД», ТОВ «Технолоджігруп» були укладені договори надання послуг від 02.05.2009, від 30.09.2009, від 02.01.2010.
На підтвердження факту здійснення цих господарських операцій, позивачем надано: розрахункові та платіжні документи, податкові накладні, акти здачі-прийому робіт (надання послуг) та інші документи, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Судами встановлено, що наданими первинними документами підтверджено віднесення товариством витрат, які стосуються операцій з ТОВ «Саноріт ВС», ТОВ «Славгород ЛТД», ТОВ «Технолоджігруп» до валових витрат в повному обсязі.
Між тим, судами також встановлено, що при проведенні перевірки первинні документи бухгалтерського обліку посадовою особою відповідача не досліджувались.
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що посилання ДПІ у м. Южному Одеської області в акті перевірки на порушення позивачем п.5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є необґрунтованими.
Крім того, судами було встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем суми ПДВ були внесені до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів на підставі податкових накладних, отриманих від контрагентів та відображених у Реєстрах отриманих податкових накладних.
Таким чином, позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними відповідно до вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому відповідач не заперечує наявності у позивача всіх документів щодо здійснення вищезазначених господарських операцій.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується і з висновком судів попередніх інстанцій про те, що висновки перевірки про заниження податку на прибуток та заниження податку на додану вартість за відповідний період ґрунтуються лише на листах ДПА в Одеській області від 06.09.2010, УПМ ДПА в Одеській області від 03.09.2010, службовій записці ВПМ у Комінтернівському районі про те, що особи, на яких зареєстровані підприємства-контрагенти позивача, ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств не мають, а відтак не несуть відповідальність за організацію бухгалтерського та податкового обліку, та не підтверджені належними і допустимими доказами, що можуть бути взяті судом до уваги під час вирішення справи.
При цьому судами попередніх інстанцій було встановлено та не заперечувалось відповідачем, що ТОВ «Саноріт ВС», ТОВ «Славгород ЛТД», ТОВ «Технолоджігруп», на момент укладення та виконання згаданих договорів, були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, знаходились на податкову обліку та звітували в податкові органи. Договори, укладені позивачем з контрагентами, відповідали вимогам ст. 180 Господарського кодексу України. Жодних доказів на підтвердження того доводу, що послуги за договорами не були здійснені, та що зміст наявних актів виконаних робіт не відповідає дійсності, а господарські операції мали безтоварний характер, відповідачем до суду не надано.
Також колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що доводи відповідача щодо безтоварності господарських операцій по договорам позивача з ТОВ «Саноріт ВС», ТОВ «Славгород ЛТД», ТОВ «Технолоджігруп» спростовуються тим, що рішенням господарського суду Київської області від 11.02.2011 зобов'язано ТОВ «Славгород ЛТД» виконати умови договору укладеного 30.09.2009 позивачем щодо встановлення програми « 1С» з абгрейдом під ломбардну діяльність у структурних підрозділах згідно переліку в Додатку до договору. Так, господарським судом було встановлено, що згідно договору ТОВ «Славгород ЛТД» у 2009 році належним чином надавались повному товариству «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ» послуги по сервісному абонентському обслуговуванню комп'ютерної та офісної техніки, а повним товариством належним чином виконувався свій обов'язок з оплати таких послуг.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2010 задоволено позов повного товариства «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ» до ТОВ «Технолоджігруп» про розірвання договору про надання послуг по сервісному абонентському обслуговуванню від 02.01.2010. Рішенням суду встановлено, що умови договору за період з січня по травень включно 2010 року виконувались сторонами, з червня 2010 року ТОВ «Технолоджігруп» перестав здійснювати обов'язки по договору від 02.10.2010.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2010 задоволений позов повного товариства «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ» до ТОВ «Саноріт ВС» про розірвання договору про надання послуг по сервісному абонентському обслуговуванню від 02.05.2009. Судом було встановлено, що договір від 02.05.2009 між сторонами виконувався з травня по серпень 2009 року, проте з вересня 2009 року ТОВ «Саноріт ВС» припинив надання послуг, чим істотно порушив договір від 02.05.2009.
Оскільки приписами ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, встановлені цими рішеннями суду обставини щодо укладення договорів та їх часткового виконання спростовують доводи відповідача щодо безтоварності укладених договорів.
Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.11.2010 № 0000542310/0, від 07.12.2010 № 0000542310/1, від 16.11.2010 № 0000552310/0, від 07.12.2010 № 000055231/1, є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2011 у справі № 2а/1570/509/2011 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв
Судді(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна