"18" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/16888/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.
за участю представників
позивача:Якимчук В.І.,
відповідача:не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.12.2011
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012
у справі № 2а/0270/4764/11
за позовом Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство»
до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Державне підприємство «Хмільницьке лісове господарство» (надалі -позивач, ДП «Хмільницьке лісове господарство») звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (надалі - відповідач, Хмільницька ОДПІ Вінницької області), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.12.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012, адміністративний позов ДП «Хмільницьке лісове господарство» задоволено частково: визнано протиправним і скасовано в частині податкове повідомлення-рішення Хмільницької ОДПІ Вінницької області від 10.05.2011 № 0000122301 на суму 55397,00 грн. (у тому числі за основним платежем 44317,00 грн. та за штрафними санкціями 11080,00 грн.) та визнано протиправним і скасовано в частині податкове повідомлення-рішення Хмільницької ОДПІ Вінницької області від 10.05.2011 № 0000132301 на суму 15 608,00 грн. (у тому числі за основним платежем 12486,00 грн. та за штрафними санкціями 3122,00 грн.).
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Згідно наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача, вимоги касаційної скарги вважає необґрунтованими, скаргу просить відхилити, а оскаржуване рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку ДП «Хмільницьке лісове господарство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2010, за результатами якої 18.04.2010 складено акт № 21-23-00997485 (надалі - акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 1.22 ст. 1, п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11, п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України від 22.05.1997 № 283-97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») (чинного на час виникнення спірних правовідносин), у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 47379,00 грн.; п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1, п.п. 7.2.4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 14 935,00 грн.
На підставі акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.05.2011: № 0000122301, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 59 224,00 грн.; № 0000132301, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 18 669,00 грн.
Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем частково доведено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, тоді як відповідач не надав належних доказів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у відповідній частині.
Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що під час вирішення справи останнім не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно з п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Відповідно до п. 1.22.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.
За приписами п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 цього ж Закону суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді включаються до валового доходу платника податку.
В пункті 1 розділу 3.1.2 акта зазначено, що в порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 1.22.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством завищено валові витрати на суму кредиторської заборгованості, а саме на 8 904,00 грн., по зобов'язаннях, за якими минув строк позовної давності.
Податковим органом включено до складу валових доходів кредиторську заборгованість (п. 3.1.1 акта у перевірки по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності в сумі 8904,00 грн., у тому числі: ПП ОСОБА_8 508,00 грн., Бердичівський завод «Інструментал» 171,00 грн., ТОВ Хмільник АТП10573 - 917,00 грн., ПП ОСОБА_6 - 2808,00 грн., ПП ОСОБА_7 - 4 500,00 грн.).
Позивач вважає, що податковий орган, всупереч вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зазначену суму 8 904,00 грн., вилучив зі складу валових витрат, оскільки придбані товари (роботи, послуги) були використані в оподатковуваних операціях.
З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено обґрунтований висновок про те, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлений обов'язок платника податку коригувати валові витрати на суму кредиторської заборгованості, яка залишилася нестягнутою по закінченню строку позовної давності.
Крім того, судами встановлено, що в декларації з податку на прибуток підприємства в рядку 05.2 здійснено коригування валових витрат на суму 53 899,00 грн., шляхом внесення самостійно виявлених помилок за результатами минулих податкових періодів. Таким чином, спростовано порушення підприємством п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
На підтвердження правомірності включення до складу валових витрат та реальності вчинення операції, позивачем надано акти прийому-передачі виконаних робіт, договори підряду, платіжні доручення щодо сплати коштів за виконані роботи та товарно-транспортні накладні. На основі цього, судами зроблено правильний висновок про те, що позивачем дотримано норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо включення згаданої суми до складу валових витрат.
Разом з тим, у пункті 1 розділу 3.1.1 акта перевірки зазначено, що в порушення п. 3.1 ст. 3 та п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено заниження об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 12 248,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 3062,00 грн., оскільки підприємством не оподатковано доходи, отримані від реалізації послуг з перевезення лісу автомобільним транспортом згідно накладних на реалізацію.
Відповідно до п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.
Згідно заяви ДП «Хмільницьке лісове господарство» від 01.12.2011, позивач погодився із збільшенням валового доходу за березень 2009 року на 12 249,00 грн. за наданими автомобільними послугами ПП «Піщанський» та ТОВ «Сир мисливський», що призвело до збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 3 062,00 грн., а також погоджується із збільшенням податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 2449,00 грн. за наданими автомобільними послугами від ПП «Піщанський» та ТОВ «Сир мисливський».
А відтак, колегія суддів погоджується з тим, що в цій частині оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.
Розрахунок даних сум також підтверджується актом перевірки та розрахунком фінансових санкцій з податку на прибуток та з податку на додану вартість.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що скасування судами податкового повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції від 10.05.2011 № 0000122301 на суму 55397,00 грн. є законним.
Що стосується питання правомірності формування позивачем податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», до складу податкового кредиту включаються суми податку на додану вартість, що підтверджені податковими накладними.
Позивачем до суду першої інстанції було надано податкову накладну від 18.08.2009 № 689, якою підтверджено факт придбання ДП «Хмільницьке лісове господарство» у ПП «Автоінвестстрой-Вінниця» автомобіля УАЗ-390944 вартістю 87280,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 14 546,67 грн.
Доказів фіктивності такої операції податковим органом надано не було. У зв'язку з цим, суди обґрунтовано підтвердили правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 14 546,67 грн. за вказаною операцією.
Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту, за результатами взаємовідносин із ТОВ «Транс-Технік» в сумі 392,00 грн., слід зазначити таке.
Статтею 208 Цивільного кодексу України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. При цьому, правові наслідки недодержання вимог письмової форми правочину передбачені статтею 218 Цивільного кодексу України, згідно із якою недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Разом з тим, положеннями про особливості договірних відносин з приводу купівлі-продажу законодавцем не визначено обов'язковість додержання письмової форми при укладанні договорів купівлі-продажу (поставки), крім випадків, наведених у статті 657 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДП «Хмільницьке лісове господарство» укладено усний договір з ТОВ «Транс-Технік» щодо купівлі скоби чорної на суму 2352,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 392,00 грн. На підтвердження даних обставин та виконання сторонами договірних зобов'язань, позивачем було надано податкову накладну від 10.06.2010 № 159 та видаткову накладну. Вчинення позивачем господарських операцій та їх реальність податковим органом не спростовано.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що чинним законодавством на платника податків не покладено обов'язку з перевірки дотримання контрагентом вимог податкового законодавства у частині сплати податкових зобов'язань до бюджету. Тому позивач не повинен нести відповідальності за податковими зобов'язаннями сторони договору - ТОВ «Транс-Технік».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій законно визнали протиправними і скасували в частині: податкове повідомлення-рішення Хмільницької ОДПІ Вінницької області від 10.05.2011 № 0000122301 на суму 55397,00 грн. (у тому числі за основним платежем 44317,00 грн. та за штрафними санкціями 11080,00 грн.); податкове повідомлення-рішення Хмільницької ОДПІ Вінницької області від 10.05.2011 № 0000132301 на суму 15 608,00 грн. (у тому числі за основним платежем 12486,00 грн. та за штрафними санкціями 3122,00 грн.)
Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення.
2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.12.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 у справі № 2а/0270/4764/11 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв
Судді(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна