"25" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/16290/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції
на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.07.2009
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012
у справі № 2-а-1910/09/1970
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія»
до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.07.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія» (надалі - позивач, ТОВ «Агрокомпанія») до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Тернопільська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2009 № 00001122304/022868 в частині 7 306,50 грн.
Задовольняючи позов ТОВ «Агрокомпанія», суди попередніх інстанцій виходили з того, що надання позивачу транспортних послуг і проведення їх оплати підтверджено первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.07.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками Тернопільської ОДПІ було проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Агрокомпанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт від 03.04.2009 № 2894/23-422/30495869.
В акті перевірки зазначено, що товариством завищено валові витрати на 19 482,83 грн. внаслідок включення до витрат виробництва витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
На підставі акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 10.04.2009 № 00001122304/022868, яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 38 100,30 грн., в тому числі: 26 128,00 грн. - за основним платежем, 11 972,30 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
В результаті адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 10.04.2009 № 00001122304/022868 було скасовано в частині 30 793,80 грн., в тому числі: 21 257,00 грн. - за основним платежем, 9 536,80 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Нормою пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до пп.11.2.1 п.11.2 статті 11 Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталися раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що отримання товарно-транспортних послуг та їх оплата позивачем підтверджується наданими копіями актів виконаних робіт, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів наданих транспортних послуг вантажними автомобілями, квитанцій, розрахункових квитанцій, платіжних доручень, що містяться в матеріалах справи.
Оскільки основним видом діяльності ТОВ «Агрокомпанія» є оптова торгівля хімічними продуктами, наведення детальної інформації у вказаних актах про вантаж (засоби захисту рослин, насіння, грунтосуміші), маршрут та кілометраж підтверджує реальність понесених позивачем витрат в межах його звичайної господарської діяльності, що свідчить про правомірність віднесення витрат до складу валових витрат.
Спростовуючи посилання відповідача на обов'язковість складення товарно-транспортних накладних, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає необхідним звернути увагу на те, що наявність чи відсутність таких документів не може бути свідченням ненадання транспортних послуг, оскільки вказує лише на дотримання чи порушення суб'єктом господарювання правил перевезення автомобільним транспортом, які не пов'язані з додержанням вимог податкового законодавства.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про підтвердження понесених позивачем витрат, пов'язаних із веденням господарської діяльності, та недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.
2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.07.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 у справі № 2-а-1910/09/1970 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв
Судді(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна