01 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/19200/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Борисенко І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фесенко» на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2010 року по справі № 2-а-3039/10/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фесенко» до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фесенко» звернулось до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.08.2009 року №0001802340/0, №0001792340/0.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 року у даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.08.2009 року фахівцями Харківської ОДПІ у Харківській області було проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Фесенко» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства. За результатами перевірки встановлено, що позивач порушив вимоги пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 129018,00 грн., та п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон № 334/94-ВР), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 18931,00 грн.
На підставі зазначених висновків та процедури адміністративного оскарження прийняті спірні податкові повідомлення-рішення з податку на додану вартість на загальну суму 193527,00 грн. (основний платіж - 129018,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 64509,00 грн.) та з податку на прибуток підприємств на загальну суму 28396,00 грн. (основний платіж - 18931,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 9465,00 грн.).
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що вина позивача у вчиненні вищевказаних порушень підтверджується матеріалами справи та ним не спростована.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.
Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Як зазначено у частині першій статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі. Отже, вимоги цієї норми включають у себе й обов'язок касаційного суду перевіряти повноту встановлення фактичних обставин.
Так, судами попередніх інстанції не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Під час розгляду даної справи судам необхідно забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного, повного дослідження та вивчення усіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Висновки судів попередніх інстанціях ґрунтуються на припущеннях. Так, в процесі розгляду даної справи судами не було витребувано та досліджено належних та допустимих доказів, як то відповідних первинних документів та пояснень відповідальних осіб, з метою підтвердження, або спростування доводів позивача щодо періоду та обсягу вчинення останнім порушень правил здійснення господарської діяльності у межах спірних правовідносин. При цьому, в процесі розгляду даної справи, судами не були дослідженні реальність здійснення господарських операцій, факти придбання та подальшого використання товару. Також, залишено поза увагою необхідність встановлення у подібних випадках юридично значимих фактів, з метою підтвердження зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу платника податку, з урахуванням власне причинно-наслідкового зав'язку таких фактів.
Відповідно до приписів статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право органів державної податкової служби щодо складання актів, якими правочини, вчинені суб'єктом господарювання, визнаються нікчемними, жодною нормою чинного законодавства не передбачено.
Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Покладаючи на позивача обов'язок доведення відсутності його вини у вчинених правопорушеннях, суди тим самим порушили норми процесуального права, а саме приписи наведеної вище статті КАС України.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій ухилилися від повного і всебічного з'ясування обставин у справі.
Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому, ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фесенко» задовольнити частково.
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2010 року по справі № 2-а-3039/10/2070 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписБорисенко І.В.