01 жовтня 2013 року м. Київ К-29346/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Голубєвої Г.К.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.06.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 у справі № 2а-8309/10/0570
за позовом Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції
до ОСОБА_4
про стягнення заборгованості, -
У квітні 2010 року Державною податковою інспекцією заявлено позовні вимоги про стягнення з фізичної особи ОСОБА_4 податкової заборгованості у розмірі 18 551,45 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено обов'язки щодо своєчасного та повного внесення орендної плати, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 18 551,45 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позов, суди виходили із доведеності і обґрунтованості позовних вимог.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Обґрунтовуючи касаційні вимоги, відповідач послався на те, що судами при ухваленні рішень не враховані обставини щодо втрати права фізичною особою користування земельною ділянкою внаслідок відчуження частини нерухомого майна, яке знаходилось на вказаній земельній ділянці. Також у скарзі відповідач зазначив про відсутність права у Державної податкової інспекції на звернення до суду, оскільки остання є неналежним відповідачем, та про неналежність даної категорії спору до компетенції адміністративних судів.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 04.12.2008 між Горлівською міською радою (як орендодавцем) та відповідачем (як орендарем) укладено договір оренди землі, який (договір) зареєстрований у Горлівському міському відділі Донецької регіональної філії ДП "Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам".
Згідно умовам вказаного договору, міська рада, на підставі рішення Горлівської міської ради від 24.10.2008 №/38-291663, надала, а відповідач прийняв у користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 0,5485 Га строком на десять років. Відповідно до п. 9 договору, за користування земельною ділянкою відповідач сплачує орендодавцю орендну плату на рік у розмірі 32 207,39 грн. з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, на рахунок в Держказначействі.
Згідно України "Про державний бюджет України на 2009 рік та про внесення змін до законодавчих актів України" коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки станом на 01.01.2009 складає 1,152.
Нарахування річної орендної плати у сумі 37 102,89 грн. були проведені згідно податкового повідомлення форми "Ф" від 21.07.2009 № 579/17/2318420829/5076 із граничним строком сплати 14.08.2009 та 14.11.2009.
14.08.2009 орендарем сплачено частину орендної плати за 2009 рік у розмірі 18 551,44 грн.
Суму у розмірі 18 551,45 грн. належну до сплати 14.11.2009 відповідачем сплачено не було.
Таким чином, станом на 29.03.2010 за відповідачем обліковується заборгованість по орендній платі у розмірі 18 551,45 грн., що стало підставою прийняття податковою інспекцією першої податкової вимоги від 17.11.2009 та другої податкової вимоги від 24.11.2009 із зазначенням суми податкового боргу 18 551,45 грн.
Зазначені заходи з метою стягнення податкового боргу до задовільного результату не призвели - сума боргу відповідачем погашена не була, а контролюючий орган звернувся до суду із позовом.
Відповідно ст. 2 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Згідно ст. 5 зазначеного Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди; суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Задовольняючи позов про стягнення орендної плати на користь місцевого бюджету, суди вірно врахували, що в силу п. 8 ст. 14 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII "Про систему оподаткування" (в редакції чинній на момент звернення з позовом у справі) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належать до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), а відповідно до ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом, на застосуванні якого, до речі наполягає відповідач.
Також, враховуючи положення ст. 27 Закону України "Про плату за землю", згідно якої контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби, судами вірно встановлено повноваження позивача щодо стягнення такої плати з відповідача.
Беззаперечним є те, що орендодавець за умовами договору має право вимагати своєчасного внесення орендної плати. Разом з тим, у п. 9 договору сторони погодили сплату орендної плати на відповідний рахунок відділення держказначейства у м. Горлівка калінінського району на рахунок банку УДК у Донецькій.
Як вбачається з позовних вимог, державний податковий орган просить стягнути заборгованість по орендній платі на місцевий бюджетний рахунок, про що свідчить співпадіння номеру рахунку, зазначеному у договорі, і номеру рахунку, на який суд здійснив стягнення на користь місцевого бюджету.
З огляду на викладене, відповідач діяв у межах повноважень, наданих законодавством, оскільки він є органом владних повноважень, на якого покладений контроль за своєчасністю та повнотою справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки.
Відповідно до пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені цим Законом строки, то ця сума визнається сумою податкового боргу та податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181-III податковий борг - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене в установлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов'язання.
Порядок погашення податкового боргу регулюється нормами статей 6-15 Закону № 2181-III. При цьому ці норми не передбачають зупинення процедур погашення, у тому числі примусового стягнення податкового боргу в разі оскарження платником податків до суду раніше узгодженої суми податкового зобов'язання.
Відповідно до пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 зазначеного Закону стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.
Саме після настання зазначених у п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону № 2181-III обставин та з урахуванням строку, передбаченого пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Закону, виникає право на звернення контролюючого органу із позовом про стягнення податкового боргу.
Як встановлено судами, вжиті податковим органом заходи з метою стягнення податкового боргу, до задовільного результату не призвели - сума боргу відповідачем погашена не була, що стало підставою для позивача звернутися до суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства.
Також, враховуючи доводи касаційної скарги щодо відчуження позивачем частини нерухомого, яке знаходиться на орендованій земельній ділянці, слід зазначити, що відповідно до ст. 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі, і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Статтею 654 Цивільного кодексу встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Порядок зміни орендної плати встановлено ст. 23 цього Закону, відповідно до якої за згодою сторін орендна плата переглядається за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.
Згідно із ст. 14 ст. 2 Закону України "Про плату за землю" платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями, подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і на нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.
Підставою для нарахування земельного податку, як визначено ст. 13 Закону України "Про плату за землю", є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
При цьому власники землі та землекористувачі, як визначено ст. 15 сказаного Закону, сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Тому, в разі зміни орендної плати платник самостійно повинен перерахувати суму податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності та подати податкову звітність до податкового органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що зміни до договору оренди землі щодо об'єкту та розміру оренди не вносилися, а відповідачем будь - які перерахування зобов'язання з орендної плати не здійснювались.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.06.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 у справі № 2а-8309/10/0570 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.В.Борисенко
Г.К. Голубєва