01 жовтня 2013 року м. Київ К-37903/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Голубєвої Г.К.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 у справі № 2а-12752/09/2670
за позовом ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_4 в судовому порядку оскаржила дії Державної податкової інспекції, які полягали у відмові позивачу в праві включити частину відсотків за іпотечним житловим кредитом до складу податкового кредиту відповідно до вимог п. 10.1 ст. 10 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", та просила зобов'язати відповідача включити частину відсотків, сплачених за іпотечним кредитом, до складу податкового кредиту 2008 року.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю: дії Державної податкової інспекції щодо відмови у включенні до податкового кредиту ОСОБА_4 суми відсотків у розмірі 2 736,85 грн. визнано неправомірними та зобов'язано Державну податкову інспекцію виконати вимоги законодавства та включити частину відсотків за іпотечним кредитом до складу податкового кредиту за поданою платником податку - ОСОБА_4 декларацією за 2008 рік у сумі 2 736,85 грн.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на п. 10.1 ст. 10 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", яким встановлено, що право у платника податку щодо податкового кредиту на іпотеку виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбавається житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце проживання. При цьому, посилаючись на норми Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", контролюючий орган зазначає, що відомості про основне місце проживання мають бути внесені до паспортного документа із зазначенням адреси житла.
У поданих запереченнях на скаргу позивач, повністю підтримавши судові рішення першої та апеляційної інстанції, просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач подав до податкового органу податкову декларацію про доходи за 2008 рік, в якій задекларував оподатковуваний дохід, обчислений з врахуванням податкового кредиту, до якого включив частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплаченої протягом звітного податкового року, у сумі 2 736,85 грн., документи, що підтверджують суму податкового кредиту, та розрахунок податку, що підлягає поверненню.
Листом від 10.03.2009 Державна податкова інспекція повідомила позивача про відсутність права на включення до податкового кредиту частини суми відсотків за іпотечним кредитом, оскільки основне місце проживання позивача згідно паспортних даних інше ніж житло, яке придбано позивачем у іпотеку.
Так, відповідно до п. 1.16. Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (зі змінами та доповненнями) (втратив чинність з 01.01.2011) податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплаченої платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними ст. 10 цього Закону.
Наведене норма кореспондується із п. 10.1 ст. 10 Закону № 889-IV, згідно із яким платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.
При цьому в абз. 2 п. 10.1 ст. 10 Закону передбачено, що таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Зважаючи на достовірно встановлену судами обставину щодо визначення позивачем придбаної квартири, яка була предметом іпотечного кредитування, як основне місце його проживання, про що свідчать встановлені обставини щодо фактичного проживання позивачем у придбаній квартирі, позиція судів про наявність у позивача права віднести до складу податкового кредиту за 2008 рік, фактично сплачені протягом такого звітного податкового року суми процентів за іпотечним житловим кредитом, є правильною.
Відсутність реєстрації місця проживання за адресою, за якою знаходиться квартира, що була предметом іпотечного кредитування, станом на звітний податковий період, за який подана декларація із задекларованим податковим кредитом, не може бути підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, з огляду на те, що Закон пов'язує право на податковий кредит з частини фактично сплачених протягом звітного податкового року сум процентів за іпотечним житловим кредитом з такою умовою як визначення платником податку житлового будинку (квартири, кімнати), що будується чи придбавається, як основне місце його проживання.
Відповідно до ст. 2 Закону України від 11.12.2003 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, вільний вибір місця проживання громадян України на території України не пов'язаний з обов'язковою умовою реєстрації в цьому місці проживання, тому реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно, право позивача на податковий кредит не залежить від місця реєстрації платника податку.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 у справі № 2а-12752/09/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.В.Борисенко
Г.К. Голубєва