"19" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/23161/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Маринчак Н.Є.
Федорова М.О.
за участю:
секретаря судового засідання Волошина В.М.
представника Генеральної
прокуратури України Клюге Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Дерибас Груп»
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2010
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011
у справі № 2-а-7914/09/1570
за позовом Приватного підприємства «Дерибас Груп»
до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси
за участю Прокуратури Малиновського району м. Одеси
про визнання неправомірними дій, скасування податкових повідомлень- рішень
Приватне підприємство «Дерибас Груп» (далі по тексту - позивач, ПП «Дерибас Груп») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси), за участю Прокуратури Малиновського району м. Одеси, про визнання неправомірними дій щодо складання акту перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень №0003892301/0 від 27.04.2009 на суму 583110,00 грн., №0003882301/0 від 27.04.2009 на суму 1840724,00 грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2010, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011, у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Малиновському районі м. Одеси з 10.04.2009 по 14.04.2009 була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ПП «Дерибас-Груп» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Вісткар» за період з 01.03.2008 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт перевірки від 14.04.2009 №63/23-214/34995290.
Перевірка проводилась на підставі постанови слідчого ДПІ в Київському районі м. Одеси від 12.11.2008, яка була направлена на адресу відповідача листом першого заступника голови ДПА в Одеській області від 24.11.2008 №38201/7/35-0108.
Перевіркою було встановлено та відображено в акті перевірки порушення позивачем п. 1.4 ст. 1, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон №168/97-ВР), п. 5.8 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №166, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 920362,00 грн.; порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту - Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 439375,00 грн.
На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 27.04.2009 №0003892301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 583110,00 грн., в тому числі за основним платежем 439375,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 143735,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 27.04.2009 №0003882301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1840724,00 грн., в тому числі за основним платежем 920362,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 920362,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковими накладними, у розмірі 568862,00 грн. Відповідні податкові накладні або митні декларації, які є виключними підставами для нарахування сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 568862,00 грн.
З урахуванням того, що Закон №168/97-ВР, передбачає настання права на податковий кредит, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовлення товарів та послуг, які повинні використовуватись у господарській діяльності підприємства, обов'язковими умовами віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є товарність проведених господарських операцій, за результатом яких виникає право на віднесення суми ПДВ до складу податкового кредиту, та використання таких товарів (послуг, робіт) у господарській діяльності товариства.
Умовою, за якою виникає право на податковий кредит, є сам факт поставки товарів або надання послуг, а надання у зв'язку з цим податкової накладної, на підставі якої суми ПДВ відносяться до складу податкового кредиту, є похідною від цього подією. Тому, навіть при наявності належним чином оформленої податкової накладної, необхідно встановити факт здійснення самої господарської операції, з урахуванням чого на платника податку покладається обов'язок довести правомірність віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту шляхом надання доказів, які б свідчили про реальність таких операцій, їх товарність, оплатність та використання придбаних товарів у господарській діяльності.
В матеріалах справи відсутні транспортні документи, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, факт отримання позивачем послуг транспортного експедирування, є недоведеним. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази використання зазначених послуг у господарській діяльності позивача.
Таким чином, ПП «Дерибас Груп» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за відповідні періоди ПДВ на загальну суму 351500,00 грн. за податковими накладними, виданими ТОВ «Вісткар» на підставі договору транспортного експедирування.
Перевіркою також встановлено, що позивачем в порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР занижено податок на прибуток у перевіряємому періоді на загальну суму 439375,00 грн. Зазначене порушення виникло у результаті віднесення до складу валових витрат витрати на послуги транспортного експедирування, що надавались ТОВ «Вісткар» у загальній сумі 1757500,00 грн.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 с т. 5 цього Закону не відносяться до складу валових витрат виплати винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Судами встановлений факт безтоварності господарських операцій, які проводились позивачем з ТОВ «Вісткар» та відсутності у позивача первинних бухгалтерських документів, у зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку про заниження ПП «Дерібас-Груп» податку на прибуток у відповідний період на загальну суму 439375,00 грн.
Крім того, право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.
Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що дії відповідача щодо проведення позапланової документальної перевірки позивача та складання акту перевірки відповідають нормам закону, оскільки проводились за наявності для цього належних юридичних підстав та з дотриманням правил та процедури, встановлених законом.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Дерибас Груп» залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)Н.Є. Маринчак
(підпис) М.О. Федоров