08 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/26235/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07.11.2007 року по справі № 2-а-10470/07 за позовом Липовецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області до Сільськогосподарського акціонерного товариства «Погребищенське» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Погребищенське», третя особа Погребищенська районна інспекція Держтехнагляду, про визнання недійсним договору, -
Липовецька міжрайонна державна податкова інспекція Вінницької області звернулась до суду з позовною заявою до Сільськогосподарського акціонерного товариства «Погребищенське» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Погребищенське», третя особа Погребищенська районна інспекція Держтехнагляду, про визнання недійсним договору.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.11.2007 року відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання правочину недійсним та застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 208 ГК України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення судів було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході проведення Погребищенським відділенням Липовецької МДПІ перевірки САТ «Погребищенське» щодо стану збереження активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, з Погребищенської районної інспекції Держтехнагляду отримано довідку № 109 від 07.07.2007 року, згідно якої вказаною інспекцією Держтехнагляду було здійснено реєстрацію рухомого майна (тракторної та сільськогосподарської техніки), отриманого ТОВ «Погребищенське» від САТ «Погребищенське». Підставами для реєстрації (згідно довідки) стали оригінал протоколу загальних зборів акціонерів САТ «Погребищенське» № 2 від 30.05.2003 року з актами приймання-передання від 30.05.2003 року з переліком майна та угоди про уступку вимоги, укладеної 01.09.2005 року між САТ «Погребищенське» та ТОВ «Погребищенське».
Приймаючи рішення по даній справі, апеляційний суд виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Виходячи із вимог чинного законодавства слідує, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Як вбачається з обставин справи, судами не встановлено, а позивачем не доведено, що на момент здійснення правочину та його виконання відповідачі мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.
Саме по собі господарське зобов'язання, яке оформлено відповідними первинними документами, не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства; предмет поставки не виключений законом із цивільного обігу, на виконання умов договору не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно реалізації наведених товарів (нафтопродуктів).
Встановлено, що наданими позивачем доказами не спростовано презумпції правомірності правочину (договору) і не підтверджено наявність обставин, передбачених ч.1 ст.234 ЦК України; у свою чергу матеріалами справи документально підтверджується виконання зобов'язань по укладеним угодам.
При цьому, судами обґрунтовано зазначено, що чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця (замовника) перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем (виконавцем) в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.
Якщо контрагент за договором не виконав свого зобов'язання по декларуванню та сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, але не є підставою для визнання недійсними угод, які він укладав під час своєї підприємницької діяльності та не звітувався перед податковими органами.
Несплата податків однією із сторін господарського зобов'язання не може вважатися підтвердженням мети цього відповідача при укладенні та виконанні виниклого зобов'язання на ухилення від сплати податків. При цьому, порушення правил оподаткування може слугувати підставою для нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, а не визнання недійсним господарського зобов'язання.
Судами також обґрунтовано зазначено, що положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби можуть на підставі п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» звертатися до судів із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
В частині вимог про застосування наслідків, які передбачені ст.208 ГК України, судами враховано, що згідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Оскільки податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення відповідачами господарських операцій з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому правильними є висновки судів про відсутність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ст.208 ГК України, а також зобов'язання Погребищенської районної інспекції Держтехнагляду скасувати реєстрацію рухомого майна, зареєстрованого відповідно до заяви ТОВ «Погребищенське» від 11.09.2005 року.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області відхилити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011 року по справі № 2-а-10470/07 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.