24 вересня 2013 року м. Київ К/9991/6459/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Островича С.Е.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2011 по справі № 2-а-5055/10/1870
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація"
до Державної податкової інспекції в м. Суми
до Головного управління Державного казначейства України у Сумській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення суми бюджетного відшкодування, -
Товариство звернулося до суду з позовом до відповідачів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.05.2010 року №0000632306/0/36447, стягнення бюджетної відшкодування з ПДВ за грудень 2009 року у сумі 161 391,00 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.
Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що бюджетне відшкодування не може ставитися у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами та від проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача.
У касаційній скарзі податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи касаційні вимоги, відповідач зазначив, що обов'язковими умовами при отриманні права на бюджетне відшкодування суми ПДВ є фактична надмірна сплата цього податку до Державного бюджету України, однак така сплата непідтверджена, у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної перевірки контрагента ТОВ «Візаві Імпульс» (відсутній за місцем реєстрації) та відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по іншим контрагентам.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово - господарської діяльності позивач подав до податкової інспекції звітність встановленої форми. Відповідно до податкових декларацій з ПДВ у Товариства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов'язань за грудень 2009 року у сумі 161 391,00 грн. Позивачем було прийнято рішення про відшкодування зазначеної суми ПДВ та подано заяву про повернення сум бюджетного відшкодування, що стало підставою для проведення фахівцями податкової інспекції невиїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ грудень 2009 року. За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 14.05.2010 року № 3871/23-6/31397624 на підставі якого ухвалено спірне податкове повідомлення-рішення.
Приймаючи вищезазначене рішення, податкова інспекція виходила з того, що позивачем порушено п. 10.2 ст. 1, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 168/97-ВР) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2009 року на 65 550,70 грн. Фактичною підставою зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ є відповідь ДПІ у Київському районі м.Донецька про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - ТОВ «Візаві Імпульс», а також відсутність відповідей щодо дотримання податкової дисципліни іншими постачальниками, що на думку податкової інспекції, є обставиною, яка свідчить про відсутність достовірно встановленого факту надмірного надходження ПДВ до бюджету.
Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).
За визначенням пункту 1.8 ст.1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.
Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.
У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
З аналізу вище наведених норм вбачається, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентами, чи порушення ними інших правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявною в матеріалах справи податковою накладною позивач здійснив фактичну сплату коштів за отриманий товар постачальнику з урахуванням ПДВ у складі їх ціни. Таким чином, сума від'ємного значення (різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом) позивачем сформована правомірно.
Колегія судів Вищого адміністративного суду також зазначає, що Закон №168/97-ВР не ставить право позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ в залежність від проведення зустрічних перевірок щодо підтвердження сплати ПДВ контрагентами у ланцюгу постачання та наявності матеріалів за їх результатами.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми відхилити.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2011 по справі №2-а-5055/10/1870 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
С.Е. Острович