05 вересня 2013 року м. Київ К-41265/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2010
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010
у справі № 2а-97/10/0670
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Житомирі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 18.09.2009 № 0014761701/0, від 20.11.2009 № 0014761701/1, від 16.12.2009 № 0014761701/2..
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_2 за червень 2009 року, відповідачем складено акт від 10.08.2009 № 4875/17-2, яким встановлено порушення пп. 7.4.1, п. 7.4, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон).
На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 18.09.2009 № 0014761701/0.
За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишені без задоволення та відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 20.11.2009 № 0014761701/1, від 16.12.2009 № 0014761701/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 768, 60 грн.
Підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував викладений в акті перевірки висновок відповідача про те, що позивачем було включено до складу податкового кредиту за червень 2009 року податкову накладну, отриману у зв'язку із здійсненням господарської операції у березні 2009 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з оплатою позивачем договору з ТОВ «Фірма «Дніпрокор» було виписано податкову накладну від 11.03.2009 на загальну суму 4 392, 00 грн., в тому числі 732,00 грн. податок на додану вартість.
Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних, податкову накладну від 11.03.2009 позивачем було отримано у червні 2009 року.
Посилання податкового органу, що позивач зобов'язаний був включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту за березень 2009 року та звернутися до податкового орану зі скаргою на ТОВ «Фірма «Дніпрокор» є необґрунтованим та безпідставним.
Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в даному випадку мала місце затримка у видачі податкової накладної від 11.03.2009 з боку ТОВ «Фірма «Дніпрокор», а тому судами попередніх інстанцій вірно встановлено щодо правомірного включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за червень 2009 року.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі відхилити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров