"18" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/75592/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Моторного О.А., Приходько І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільського обласного військового комісаріату
на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 р.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р.
у справі № 2а-793/10/1970 (№ 30250/10/9104)
за позовом Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - позивач, Тернопільська ОДПІ)
до Тернопільського обласного військового комісаріату (далі - відповідач)
про стягнення заборгованості за рахунок активів платника, -
Тернопільська ОДПІ звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тернопільського обласного військового комісаріату, в якому просила суд стягнути з відповідача за рахунок його активів заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами на загальну суму 13 727,18 грн.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р., адміністративний позов задоволено: стягнуто з Тернопільського обласного військового комісаріату за рахунок його активі 13 727,18 грн. заборгованості, в тому числі 13 557,18 грн. заборгованості по податку з власників наземних транспортних засобів та 170,00 грн. заборгованості по земельному податку з юридичних осіб.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних мотивів.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що станом на 11.02.2010 р. відповідач має заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами на загальну суму 13 727,18 грн. яка виникла у зв'язку з несплатою податку з власників наземних транспортних засобів та земельного податку.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до п.п.5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Підпунктом 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Згідно п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про власність» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) майно, що є державною власністю та закріплене за державною установою, належить їй на праві оперативного управління.
Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», на праві оперативного управління належить військовим частинам і майно, яке закріплене за ними.
Таким чином, виходячи з вищезазначених правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що, оскільки платниками податку з власників транспортних засобів є підприємства, організації й установи безвідносно до форми власності, на якій вони засновані, в тому числі й державні, а державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника податку та при чітко визначеному ст. 4 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» кола осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в ст. 1 цього Закону поняття «власні транспортні засоби» наряду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.
Також, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього господарства» від 16.07.1999 р. установи та організації Міністерства оборони України виключено з переліку пільгових установ і організацій, що звільняються від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Пунктом 10 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» встановлено, що податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є загальнообов'язковим податком і стягується на всій території України.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, та пільги щодо оподаткування, згідно ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Згідно ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно з законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.
Разом з тим, оскільки Закон України «Про Збройні Сили України» не є актом податкового законодавства, то відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», який є спеціальним законом про оподаткування, пільга визначена у ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» не може поширюватись на відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність законних підстав для звільнення Тернопільського обласного військового комісаріату від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та земельного податку.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Тернопільського обласного військового комісаріату - залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р. у справі № 2а-793/10/1970 (№ 30250/10/9104) - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова
Судді: підпис (підпис) О. А. Моторний
Помічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно